Я йшла в дитячий садок за своєю дитиною і зустріла своїх старих знайомих. Вони були набагато старші за мене, років так на пятнадцять. Але ми добре підтримували звязок хоч і не дуже часто, бо вони жили в іншому місті, а до нас приїжджали лише навідати рідних. Микола та Ірина, так називалися мої знайомі, були заможні люди. Ірина працювала у власному готелі, який нещодавно відкрила, вела там всі важливі справи , а Микола мав мережу меблевих магазинів. До речі, допоміг мені з роботою і влаштував мене у свій салон меблів продавцем- консультантом, де я і власне працюю.
Вони були дуже гарною парою, проте Ірина чомусь ніколи не наважувалася народити дитину, щаслива успішна, жінка невже їй ніколи не хотілося відчути материнського щастя.
Але коли я зустріла їх, то замітила, що Іра трохи погладшала і грішним ділом подумала. може вона дійсно вагітна.
Через деякий час Ірина з Миколою приїхали на відкриття ще одного меблевого салону у нашому місті, я була шокована, Іра справді вагітна. Це вже ніяк не приховаєш.
Я підійшла до неї, адже мене теж запросили на відкриття магазину і сказала:- Іринко, невже вас можна привітати?
-Вона відповіла: так.
Я собі подумала, це звичайно добре, що Іра стане мамою, але чи впорається вона з усіма обовязками у такому віці. Їй вже за сорок, а Микола трішки молодший, йому тридцять вісім. Не знаю, я бажаю їм терпіння і розуміння у вихованні первістка, хоча це ой як не просто, та ще й у такому старшому віці.
