Алла з дочкою Танею жила в бідності. Чоловік залишив їх, коли дівчинці ледве виповнився рік. Знайшов собі іншу жінку, переїхав до неї жити та навіть не згадував про дитину. Алла спершу намагалася якось вплинути на колишнього, та всі спроби були марними. Тоді жінка заспокоїлася, здається, навіть все прийняла. Та насправді в її серці таїлася злість, ненависть, образа на…маленьку Таню.
Алла почала в прямому сенсі ненавидіти рідну кровинку. Вона нав’язливо вірила в те, що саме Таня стала причиною розлучення, що чоловік знайшов іншу. Звичайно, після пологів Алла трішки поправилася, появилися нові зморшки, менше часу стала приділяти колишньому, бо маля виявилося доволі неспокійним. Дуже рідко жінка просила про допомогу у чоловіка, старалася все встигнути сама, та не дуже виходило.
Втомлена за цілий день криками, неспокійною поведінкою Тані, Алла ледве ввечері доповзала до ліжка і засинала. Ні про яке особисте життя з чоловіком навіть мови не було. Тоді він і почав шукати любов на стороні. Знайшлася та, що не побоялася вкрасти та приголубити чужого чоловіка, потім назовсім відібрати його у рідної дитини.
Коли Тані виповнилося півтора року, Алла пішла працювати на пів ставки вчителем. Маленька дівчинка була улюбленкою вихователів. Ще зовсім крихітна, та така мила, любляча та покірна, запала в душу всім працівникам садку, лише не власній матері. Уроки в Алли закінчувалися швидко, та вона навмисне відлежувалася вдома, забирала Таню якомога пізніше з садку. Зовсім не гуляла з дитиною, не приділяла уваги, не гралася, не обіймала, не цілувала.
Тетяна підростала, час був іти до школи. Батько так ні разу не провідав її, але дівчинка не засмучувалася, думала, що йому ніколи чи на важливому завданні. Алла віддала дочку не в ту школу, яку рекомендували вихователі, а в найближчу біля дому. Їй просто лінь було водити Таню далеко до гімназії, тратити здоров’я та час.
Таня робила неймовірні успіхи в навчанні. Вона вигравала практично всі олімпіади, здавала контрольні та тематичні роботи лише на п’ятірки. Мама ні разу не похвалила її, часто підсміювалася з доньки, що краще б вона погуляти вийшла, ніж сидіти, як ботан за книжками вдома. Говорила, що те навчання нікому не потрібне, треба лише влучно заміж вийти. Хоча, торочила Алла, як їй не пощастило, то Таня тим паче не знайде толкового чоловіка.
Дівчина пропускала мимо вух мамині образливі слова, та на душі було безмежно прикро та боляче. Вона не могла зрозуміти, чим заслужила таке відношення. Коли Таня просила записати її на курси вокалу, театральний гурток, гімнастику чи додаткові уроки з іноземної мови, чула одні відмовки матері та глузливий сміх: – Кому потрібен вокал? Ти що дочка мільйонера, що на сцену тебе запхає? А який з тебе театрал? Ти нормально поговорити з товаришами у дворі не вмієш. О придумала, гімнастика, та ти, як дерево, куди тобі!! Іноземні вивчиш добре, коли виростеш, на заробітки поїдеш. Не будеш постійно у мене на шиї сидіти.
Таня більше не підіймала тему про додаткові заняття, з головою занурилася в навчання та думала, як скласти вступні іспити до університету. Дівчина з легкістю впоралася з цим завданням та ось вона – студентка першого курсу. Вільний від навчання час Таня вирішила присвятити роботі та влаштувалася офіціантом в італійський ресторан. Начальство досить швидко прив’язалося до працьовитої та приємної дівчини, платили хорошу зарплату, часто видавали премії.
Тоді матір змусила доньку, щоб та віддавала їй половину зарплатні.
–Тебе хто годував ціле дитинство? Ти що, думаєш, мені одній легко було? А тепер я хочу відпочивати на старість, набридло. Давай мені половину грошей, хоча б комунальні оплачуватиму чи на свої потреби використаю. Ти ж, виходить, тепер мені винна.
Таня мовчки віддавала половину зароблених грошей мамі, не провокувала конфліктів та вона, по суті, не вміла сваритися чи перечити, тим більше рідній неньці! Іншу частину грошей відкладала, а жила на стипендію.
Таня познайомилася на роботі з хорошим хлопцем, який прийшов працювати недавно на кухню кухарем гарячих страв. Іван гарно залицявся, був відвертим та спокійним молодим чоловіком. Через деякий час у них закрутився роман. Іван запропонував жити разом. Таня дуже цього хотіла, але не знала, як сказати мамі про таке рішення.
-Ти що геть сказилася? Жити? Окремо від мене? Це що тепер ти мені грошей більше не даватимеш? Безсовісна, невдячна, негідниця! Та я тобі покажу, я всім розкажу, як ти поступаєш зі мною!
Таня не стала слухати маминих криків, швидко зібрала валізу та закрила мовчки двері квартири. Алла довго щось вигукувала вслід, проте цього вже ніхто не чув.
Іван з Танею орендували невеличку квартиру, продовжували працювати в тому ж ресторані, насолоджувалися життям та один одним. Одного вечора Таня прийшла з університету, на столі побачила великий букет та записку біля нього. Сльози потекли з її очей. «Ти вийдеш за мене?» – дрібним почерком Іван настрочив у листівці, а збоку стояла маленька коробочка з обручкою.
Таня хотіла зробити все, як годиться. Іван пішов з нареченою до майбутньої тещі, попросити руки та благословення. Алла відкрила двері, зміряла молодят з ніг до голови, насупилася і спитала байдуже:
-Чого приперлися? Ти, хлопче, взагалі хто?
-Ми хочемо отримати ваше благословення. Я зробив пропозицію вашій дочці. Благословіть на довге та щасливе життя нас…Мамо.
-Що?? Геть розум втратив? Яка я тобі мама?Яке благословення? Таня взагалі не зрозуміло для чого створена! Жити ви не будете, щастя в вас не буде і взагалі нічого не буде!
Таня побігла, слідом за нею рушив Іван. Хлопець ледве заспокоїв кохану. Таня тихенько сказала майбутньому нареченому: – Я хочу забути дорогу до цього дому. Тут мене ніколи не любили, не цінували та не берегли. Не хочу спілкуватися з нею, а ще краще, давай взагалі переїдемо з цього міста назавжди.
Іван міцно обійняв Таню та ствердно кивнув головою.
