Софія чекала на Новий рік з нетерпінням. Вона ще з дитинства мріяла про освідчення в той момент, коли куранти проб’ють північ. Пара мала побачитись на свято, однак Матвій змінив плани, і запропонував зустрітись за декілька днів перед ним.
-”Я думала ти ще не приїхав”
-”Плани змінились нам треба поговорити! Коли ти будеш мати час?”
-”Для тебе я вільна завжди. Давай сьогодні ввечері”
-”Я буду чекати тебе на нашому місці”
Відбулась довгоочікувана зустріч. Софія очікувала почути зовсім не те, що сказав їй Матвій.
-”Я одружуюсь, мені потрібно було про це сказати раніше”
Дівчина на мить зраділа, однак, коли ще раз прокрутила його слова у своїй голові, то зрозуміла, що це зовсім не схоже на пропозицію руки і серця.
-”Що ти так кажеш?!” – збентежено запитала вона.
-”Моя наречена, це людина яку я давно знаю. Пробач. Я її кохаю.” – грубо відповів Матвій, і пішов геть від Софії.
Вона ще довго стояла на їхньому місці, і не могла оговтатись від почутого. Вмить, вона відчула біль, якого не знала раніше. Її серце розбилось на тисячу маленьких частин, яких навряд чи хтось склеїть знову.
Коли дівчина повернулась додому, на порозі її зустріла мама, яка виглядала ще когось.
-”Де, Матвій? Ти ж, наче, з ним мала зустрітись” – розгублено мовила Олена Борисівна.
По щоках Софії йшли сльози, в неї не було сил, щоб розповісти матері, що сталось. Вона просто сказала декілька слів, про те, що й сама не зрозуміла, що відбулось.
Жінка ніжно витерла їй обличчя серветкою, та пригорнула до себе. Від материнського тепла, біль на мить відійшов.
Софія та Матвій були разом близько семи років, і друзі і родина вже планували їхнє весілля. Однак, молоді люди вирішили зачекати, ще трохи заробити грошей. Через це, хлопець поїхав на роботу до свого близького друга в інше місто. Коли вони жили на два різних міста, то бачитись стали все рідше. Розмови по телефону ставали коротші. Всьому цьому було пояснення – важка робота Матвія. Хлопець, навіть, не приїхав на їхню річницю, говорив, що йому запропонували підвищення, тому потрібно працювати більше. Зараз все стало на свої місця, і виною цьому була не робота..
Після Нового Року, дівчина зібрала речі і поїхала в інше місто, щоб не тривожити себе поганими думками й відволіктись від сірої буденності.
Попереду були Різдвяні свята, дівчина відправилась на залізничний вокзал, поки чекала на потяг, то спостерігала за людьми, бачила як діти грають в сніжки і бігають один за одним. Розуміла яке в них безтурботне життя.
Пролунав жіночий голос, який оголосив про прибуття потяга.
Софія зайшла в купе, і розуміла, що їде в те місто, де зароджувалось її кохання. Вона згадувала довгі прогулянки по міських алеях, схід сонця на набережних, де вони з Матвієм вперше поцілувались. Фестивалі та різні концерти на яких побували. Для неї, це все тепер було, приємними спогадами.
-”Пані, з вами все гаразд?” – грубий чоловічий голос поставив питання дівчині. Це був її сусід в купе.
-”Дякую, могло бути краще” – здихнула Софія.
Я зараз спробую підняти вам настрій. Чоловік дістав укулеле, і почали лунати різдвяні мелодії, одна за одною вони притягували до їхнього купе пасажирів. Люди, були в захваті слухати ці мотиви, їм подобалось те, як майстерно чоловік грає на цьому інструменті.
Всі люди, які зібрались в вагоні потяга, підспівували молодику, Софія не була винятком, їй подобалось те, яку атмосферу зробив її сусід по купе, для всіх пасажирів. Декілька годин пролетіли непомітно.
Молодий виконавець небайдуже поглядав на дівчину.
Згодом, було оголошено про прибуття на станцію, всі пасажири були в захваті який чудовий святковий настрій подарував їм юнак. Вони захопливо аплодували хлопцеві, та вітали з прийдешніми святами. Софія, подякувала своєму сусіду за хороший настрій, та веселий час, який вони провели.
Вона була здивована, тим, що хлопець, як виявилось був музикантом самородком, він полюбляв робити такі аматорські концерти й дарувати гарний настрій людям, які його оточують. Він їхав в гості до свого батька який зараз хворіє та прикутий до ліжка, говорив, що той обожнює його гру на укулеле.
-”Куди ви їдете, та ще й перед святами” – здивовано запитав юнак.
-”Це місто для мене особливе, я їду, щоб пройнятись атмосферою передріздвяної метушні” – відповіла Софія.
Молодий музикант, запропонував зустрітись після того, як провідає свого батька. Він хотів також відчути атмосферу міста. Софія погодилась на зустріч.
Вона прогулювалась місцевим ярмарком, запах на вулиці нагадував кондитерську. Випадкові прохожі вітали з прийдешніми святами, дівчина повністю відволіклась від своїх проблем, її серце було заповнене добротою і теплими словами незнайомих людей.
Згодом вона зустріла свого сусіда біля одного з виставкових будиночків.
-”Михайло, так мене звуть”
-”Софія, нарешті ми познайомились”.
Молоді люди довго гуляли містом, здавалось, що вони обійшли його вздовж і поперек, вони ділились розповідями про себе, і виявилось у них багато спільного. Вони обоє обожнюють це містечко, і дякують випадковим обставинам, які ніколи не бувають випадковими – за цю доленосну зустріч.
…Софія та Михайло, згодом, одружились, у них народилась дочка, вони назвали її Вірою. Обоє, говорять, що дівчинку назвали так, бо знають, що тільки віра в хороше, дала їм можливість познайомитись і створити таку гарну сім’ю.
Молода пара, тепер має свою першу сімейну традицію, – прогулянка по місту, яке звело два блукаючих серця.
Вони знають, що надія на хороше – завжди себе виправдає. Головне не поспішати, адже для всього є свій час.
