Осінню минулого року загuнyла матір Христини. Коли вона залишилась без людини, що носила її у себе під серцем, доки не з’явилась на світ, їй було нелегко з причини зобов’язань, які потрібно було виконати. Їй довелось доглядати за майном та хатиною, у якій жила мама. Хоча цій жінці було 79, їй вдалося добре доглянути свій двір та сад з городом, але на жаль тільки зараз Христина помітила який це труд. Дівчина була здивована таким великим зусиллям, що не притаманні її віку. Багато допомогти їй це не вдавалось, лише приїжджала декілька разів у рік, щоб посапати, посадити та викопати врожай, іноді доглянути за худобою. Дім мав показний вигляд, щоб дати хибну думку, що тут проживала старенька жінка. Відтепер це був лише спогад, а зараз потрібно повернути колишню красу. Біля дороги почав рости бур’ян, всередині відчувався неприємний аромат, пил був усюди й на городі потрібно було вести деякі правки. Хатина була настільки порожньою, що ідея продати її була досить привабливою для Христини, що запропонувала її сестра Аня.
Анна була завжди розумною та приймала урівноважені рішення, тому молодша сестра завжди дослухалася до її думки, а не лише через різницю у віці. Вона була прикладом для Христі, хоча це дійсно були зовсім різні люди. Старша сестра проживає у Києві, працює фотографом на телебаченні. Досвід у неї досить вагомий у цій сфері. Кожного разу, коли вони збирались у родинному колі, то ці зустрічі були дуже сердечними, сповнені любов’ю один до одного.
Але питання, що задала її старша сестра, було дуже дивним, бо це не було притаманно їй:
– Христя, я знаю, що ти усе приберегла собі з маминого майна, але де знаходиться її дорогоцінності? Чому ти нічого мені не розповіла?
Дівчина зрозуміла, що зовсім не знає де знайти собі місце. Звідки вона це взяла? Чому вона говорить про те, що не може знати вірогідно? Але Аня нічого не пояснювала.
Хоча і справді, де дорогоцінності? З усіма клопотами після похорон та доглядом за домом Христина зовсім забула про те, що у мами була брошка зі срібла та з камінням гірського кришталю та золоті сережки. На пошуки пішло багато часу. Дівчина згадувала, де мама могла покласти ці коштовності, бо про якусь заначку вона зовсім не говорила.
Через пів року знайшлись охочі придбати будівлю, хоча давали меншу ціну від її вартості, але старша сестра наполягала:
– Інших покупців ти не знайдеш й за таку ціну! Погоджуйся, доки пропонують!
Людям, що купляли дім попросили забрати усі меблі, щоб вони зробили ремонт для себе, тому вона продала усе за невелику ціну, щоб скоріше здихатись від них. Розбирали досить швидко, бо було у хорошому стані й дешево. Більшу частину забрала жінка на жигулі, що закуплялася для нової дачі, де було зовсім пусто.
Здійснивши продаж, сестри поділили виторг між собою та розійшлися. З невідомої причини їхні відносини зовсім охололи, добре, що хоч не нагадувала про коштовності.
Проте, через декілька тижнів знову приїхала жінка на жигулі. Вона вибачалась, що затрималась і не відразу перетелефонувала й повідомила:
– Я між диваном, що купила у вас знайшла заначку, де лежав ось цей мішечок — й протягнула його Христині. У ному знаходились брошка з сережками. – Усі два тижні мені довелось поїхати по справах до родичів, тому не могла раніше віддати. Схоже, це пам’ять про вашу маму й цінне для вас…
– Ви навіть не здогадуєтесь які це спогади…
