Вже тривалий час я працюю в дитячому будинку. Лихо й горе приводить цих ангелочків в сиротинець. Моя історія про хлопчика Андрійка. Він вразив мене найбільше. З його особистої справи я дізналася, що він народився в повноцінній родині. Батьки його працювали на заводі. Трапилось лихо – нещасний випадок на виробництві. Тато Андрійка втратив дві руки. Ця трагедія тяжким хрестом лягла на родину. Батько почав хворіти, лікування коштувало багато грошей. Всі родичі та знайомі допомагали їм. Та біда не відступила. Батько хлопчика помер. Андрійку на той час було п’ять років. Мати довгий час горювала, почала й до чарочки заглядати. Хлопчик й зовсім залишався не доглянутий. Це почали помічати рідні та сусіди. Вони й звернулись до органів опіки. Андрійка забрали від матері. В шість років він став одним із вихованців дитячого будинку. Та щось вирізняло цього хлопчика серед інших. Він ніколи не скаржився, не плакав й не вередував. Доля намагалась його зламати та не змогла. В його очах була незламність духом.
Андрійко разом з іншими дітьми почав вчитися в першому класі. Хлопчик був відмінником. Та доля знову почала його випробовувати. Мама “сиротинця” почала відвідувати його. Жінка все так же пила, тому приїздила до нього не тверезою. Дитинка все розуміла й від цього у нього краялось серце. Та хлопчик не здавався. Він старанно навчався. Вивчав англійську мову. Допомагав іншим дітям з навчанням.
Він завжди запитував у вчителів: “Чому з людьми трапляються такі непереливки? Чому за життя людину спіткають не тільки радість, а й смуток?”. Вихователям ставало ніяково від таких дорослих питань маленького розумного хлопчика. Вони й самі не знали, що відповісти дитині. Один з вихователів сказав: “Бог не посилає людині випробувань більше, ніж вона може витримати.”
Андрійко хотів жити з мамою. Та цього знову не судилося. Його мати написала відмову від сина, тому при живій неньці хлопчик був сиротою. Проте очі цієї дитини залишались не зламними.
Минуло декілька років. Родина з Англії шукала собі дитину для всиновлення. Вони приїхали до дитячого будинку. Андрійко саме був на подвір’ї й грався з іншими дітьми. Жінка зупинилась, щоб запитати, як пройти до керівника. Діти не розуміли, що у них запитують. Тільки Андрійко зміг не просто зрозуміти, а й відповісти жінці. Чемно запропонував їм провести їх. Пара була зачарована таким гарним та чемним хлопчиком. Певно вже в той час вони зрозуміли, що він має стати “їхнім” синочком. Почались часті візити чоловіка й жінки до дитячого будинку. З розумним хлопчиком розмови легко йшли англійською мовою. Одного разу, чоловік сказав: “Андрійко, ми хочемо тебе усиновити, якщо на те буде твоя воля.” Сирота розплакався… Вперше, від тоді, як потрапив до дитячого будинку. Сльози накопичувались роками. “Нова” родина заспокоювала його, вони казали, що дуже прив’язалися до нього. Сирота зміг знести всі випробування, що випали на його долю.
Сім’я змогла оформити всі документи й об’єднатися зі своїм синочком. Життя цього ангелочка, нарешті, наповнилося щастям. Та долі більшості дітей, які потрапляють до дитячого будинку, не завжди закінчуються так щасливо…
