У мене двоє доньок. Одній двадцять п’ять, а іншій шістнадцять. Я вийшла заміж у дев’ятнацять років. Спочатку народилася Софія, моя старша донька, ми з чоловіком дуже важко працювали, щоб прогодувати нашу сім’ю. Жили на зйомній квартирі, чергувалися з ним, хто поїде закордон на роботу. Декілька місяців чоловік їздив, а декілька я. Згодом нам почало вистачати і ми почали відкладати трохи грошей. Ми так робили, щоб нікому не навішувати свої прохання посидіти з нашою донькою, поки хтось з нас заробляв гроші. Звичайно, чоловіку моєму було важче, ніж мені, але він старався і справлявся зі своїми обов’язками на рівні будь- якої домогосподарки. Згодом ми вирішили купити авто. Щоб почати заробляти на місці, не їздити в інші країни, бо щастя в тому явно не було ніякого. Ми постійно на відстані, в дитини, то раз не було мами, то раз тата. Ми остерігалися того, щоб наша сім’я не розпалася, а навпаки зміцнилася. Автомобіль нам в цьому дуже допоміг. На той час був дуже складний період. Продуктів доступних не було, ну принаймі в нашому місті. Ми вирішили і почали займатися продажем доступних товарів для людей. Своїм автомобілем возили продукцію з інших міст і продавали вдома людям.
Софійка, наша донечка, пішла в садок і нам вистачало часу на розвиток цієї справи. Щоправда, ми розуміли, що довго не можемо продавати ці продукти вдома. Треба було думати, як без великих вкладень знайти місце для продажу. Єдиний вихід був ринок. Щоправда, в дощ сильно не виїдеш, але це вже краще, ніж вдома.
Так помалу наш бізнес пішов в гору. Люди влаштовували чергу під нашою, так званою будкою. Ми почали нормально заробляти і змогли взяти приміщення в оренду. Наше фінансове становище стало набагато кращим. Софійка росла. Пішла в школу. Ми з чоловіком розвивали власну справу, згодом викупили приміщення і нарешті відкрили власний магазин з продуктами. Ніби все стало на своє місце. Згодом народилася і друга донька Емілія. Софійка дуже любила сестричку, вони гралися разом, хоча й різниця у віці в них була дев’ять років. Моя Софія виросла, закінчила школу, вступила до університету. Наш бізнес з Максимом, так звали мого чоловіка процвітав. Тож ми могли спокійно оплатити доньці за навчання. Все йшло добре, донька поступила на перший курс. Але так тривало недовго. Вона завагітніла вкінці першого курсу. Ми з Максимом її підтримали. Але чоловік у неї був також ще зовсім юний, проте наполегливий хлопець, як потім виявилося. Ми зробили доньці шикарне весілля. Купили квартиру молодятам, адже я з Максимом завжди вважала, що діти повинні жити окремо і створювати власні сім’ї без втручання батьків. Софія перевелася на заочне навчання, хоча вона того не хотіла, але ми з чоловіком наполягли на тому, щоб донька все ж таки здобула вищу освіту.
Моя донька народила нам внука. Ми дуже тішилися цією дитиною. От і потім після народження, Остапа так назвали нашого внучка, почалися проблеми. Ми розуміли, що наша донька ще зовсім молода, та й чоловік її ровесник, вони хотіли піти ще з друзями погуляти, інколи йшли на різні дні народження і навіть до клубу. Дитину почали залишати на мене з чоловіком. Ми почали явно цьому обурюватися, бо дійсно нам не вистачає часу на відпочинок, ми все життя працюємо і зараз не зупиняємося, відкрили ще два магазини, щоб наші діти і внуки жили в достатку. А Софія зі своїм чоловіком почали нагліти. Одного разу, я з Максимом провели виховну бесіду нашій доньці і після того, вона з нами не спілкується і дитину не залишає. Я не хочу, щоб так було я хочу, щоб донька зрозуміла все і виправилася і зрозуміла нас. І молю Бога, щоб такого не було із молодшою донькою.
