Нещодавно мій п’ятирічний син поцікавився у мене, звідки ж беруться діти й він у тому числі. Одного разу, 2 роки назад, у дитячому садочку Артем уже чув такі розмови від інших дітей, але тоді мені вдалося змінити тему та відійти від прямої відповіді, якось не хотілося говорити про капусту та лелеку. Тепер ось це почалося знову і Артем вимогливо наполягає почути від мене пояснень. Як пояснити такі речі, не намовивши при цьому зайвої інформації і не заплутавши дитину? Можливо, взагалі ще не варто про це говорити?
Спершу, я спробувала відповісти на це запитання, розпочавши з розповіді про те, як ми з чоловіком познайомилися, розказала наші про почуття, які відчували. Поняття “любов” стала центральним у моїй історії, адже хотілося зробити акцент на тому, що дитина є плодом кохання та ніжності мами та тата. Артема таке не задовольнило.
Тому я взяла паузу, сказала малому, аби він зачекав. Думала передати це у руки чоловіка, нехай розмовляє, як батько сином, однак той одразу втік, а синок продовжував бігати за мною. Всі мої дні пробігали, продумуючи пояснення. Моя подруга працює дитячим психологом, тому, звичайно, мені спливло на думку порадитися з нею.
Вона сказала, що цікавість Артема у такому віці природна і пов’язана з розвитком, потребою пізнавати світ і себе у цьому світі. За спостереженнями дитячих психологів, у віці до 5 років більшість дітей помічають ще й відмінності у фізіології хлопчиків та дівчаток та ставлять відповідні питання вдома. Тож я пішла у найближчий книжковий магазин та придбала дитячу енциклопедію, аби пояснити все разом з ілюстрованими картинками.
Чесно кажучи, пройшло уже близько тижня від тоді, як Артем ставив питання про дітей, а я все не могла почати розмову. Ось наважившись та взявши книгу з собою, я подалася до дитячої кімнати, де синок тихенько грався із машинками.
– Синок пам’ятаєш, ти дещо у мене запитував?
– Що?
– Як що? Про діток. Тобі все ще це цікаво?
– Не знаю. Дивись, яку машинку мені дав Сашка у садку! Ми з ним обмінялися!
Раптом мені стало зрозумілим, що Артем перемкнувся з тієї теми й поки вона більше його не цікавить. Ну що ж, так навіть на краще. Я з полегшенням видохнула і відклала книгу у дальню полицю, яка буде очікувати, поки син знову не прибіжить до мене із запитаннями про дітей. Можливо, взагалі вдасться перекласти відповідальність за це на плечі чоловіка.
Скажіть, а коли ваші діти почали цим цікавитись? Що ви їм розповіли? А то мені дуже лячно розмовляти на цю тему із рідною дитиною.
