Ми одружилися з моїм Ігорем рік тому, мали скромне весілля. Ми не мали власної квартири, тому вже давно відкладали гроші з кожної зарплати, хоч і з невеликої. Я хотіла орендувати квартиру недорогу на окраїні міста, але чоловік був проти.
Батько Ігоря подарував йому половину квартири перед смeртю та ще й Аліна Вадимівна наполягала на тому, щоб ми переїжджали до неї, адже кімнати дві. Та ми ніби й нормально спілкувались з нею, вона ніколи не мала до мене претензій і я була з нею люб’язна. Ігор казав, що так ми зможемо більше заощаджувати та відкладати грошей на квартиру, тому скоріше матимемо свій власний дім. Ми так давно мріяли про це, тож я погодилась.
Все було справді непогано. Ми поговорили з мамою чоловіка, встановили певні правила, домовились поважати одне одного та поділяти простір як між двома господинями. Таким чином ми намагались досягнути миру та уникати будь-яких конфліктів. Обіцяли одне одному не втручати Ігоря, яка б проблема у нас не виникнула. Коханий був дуже радий, що ми одразу так полагодили з його мамою.
В будні дні ми працювали допізна з чоловіком, а свекруха сиділа вдома. На вихідних ми ж були вдома, а вона ходила на роботу. Тому ми навіть мали час лише для нас двох. Так можна було б жити дуже довго, якби не сталась одна дуже неприємна ситуація.
В суботу я готувала вечерю на всю сім’ю: запікала курку та тушила картоплю з грибами. Коли побачила, що ключі Аліни Вадимівни лежать на столі, я здивувалась, адже ця жінка дуже любила порядок і завжди все клала на свої місця. Я не була певна, чи маю чіпати її речі, але вони мені заважали нарізати моркву, тому я віднесла їх на місце в коридор.
В неділю вранці свекруха розбудила нас із сином, питаючи, чи не знаємо ми, де її ключі. Я сказала, що поклала їх вчора ввечері на місце. Вона розсердилася, сказала, що шукає їх уже 15 хвилин і через мене запізнюється на роботу. Аліна Вадимівна забрала їх, гримнула дверима і пішла. Ми з коханим вже не змогли заснути, тому сіли дивитися фільм з чаєм та печивом.
Коли повернулась матір чоловіка, вона знову почала гніватись та розказувала мені, що я в цій хаті ніхто і не маю поводитися як справжня хазяйка дому. Нагадала мені про мої кордони, а про свої зовсім забула. Ця жінка навіть вплутала свого сина, просячи його, щоб він щось мені сказав. Ігор в мене мудрий, тому промовчав, поцілував нас обох в щоку і вийшов з кухні, де ми сварилися.
Я вибачилась, хоча її слова мене дуже образили й пообіцяла більше не торкатися її речей. На цьому ми вичерпали наш конфлікт і ніби помирились.
Через тиждень я знову побачила ключі свекрухи не на своєму місці. Вони лежали на підвіконні в туалеті. Але я не стала їх чіпати, пам’ятаючи той випадок.
В ту суботу ми з Ігорем вирішили прогулятися містом. Не було нас дома близько 3-4 годин. Повернулись додому ми пізно, близько 11 вечора. В під’їзді під дверима нас чекала Аліна Вадимівна. На наше здивоване питання, чому мама чоловіка не у квартирі, відповіла, що не знає, де її ключі. Я спитала, чи не забирала вона їх з підвіконня в туалеті. Жінка грізно спитала мене: «Ти на зло мені не забрала звідти ключі? Я стара, вже забуваю, що де кладу».
Я відповіла, що за її наказом не торкалася її речей, щоб не сваритись. Вона сказала, що я так вчинила навмисно, щоб помститися. І знову почала втручати мого чоловіка у сварку. Я ж спокійно повернулась до Ігоря і сказала, щоб ішов збирати речі, бо ми з’їжджаємо в іншу квартиру. Ігор мене зрозумів, не сперечався.
Зараз ми живемо в орендованій оселі і я сама тут господиня: роблю, що хочу, і торкаюсь, чого хочу!
