Так багато смішних ситуацій трапляється з нами кожного дня. Часто ми стаємо їхніми свідками, а іноді головними героями.
Нещодавно трапилася зі мною весела історія на дорозі. Я лише отримала водійські права, тому з мене такий собі Шумахер на дорозі. Їду помалу, все за правилами, ігноруючи будь-які порушення. Ще не вистачало одразу штраф заробити на свою репутацію.
На свій страх і ризик я почала возити дітей до школи на власному автомобілі. Так набагато швидше і зручніше. Після того маю можливість їздити по справах, не залишаючи наймолодшу дома на нянь чи родичів, а завжди беручи її з собою.
Ранок розпочався прекрасно: всі вчасно проснулись, смачно поснідали та спокійно відправилися у школу. Після того, як я старших висадила біля навчального закладу, відправилася з малечею до салону краси, у який я була записана.
Того дня не пощастило лише із погодою: була неймовірно сильна злива! Чесно кажучи, я нервувала, але ж не скасовувати всі справи через дощ!
Зате дитині в автокріслі весело: махає ручками, агукає незрозумілі слова і уважно дивиться на краплі дощу, що стікають склом машини. Це була додаткова музика моїм вухам: кля-кля !!! кля-кля !!! Кап-кап!!!
На дорозі через таку негоду були жахливі затори: всі виїхали на транспорті, щоб не змокнути під зливою. Я вирішила, що найрозумніша і звернула на маленьку вуличку, у пошуках короткої дороги. Майже відразу стало ясно, що ідея невдала. Машина ледве проїжджала по маршруту, який ніколи не бачив асфальту. «Коли ж зроблять нормальні дороги?!!» – зі злістю крутилося у моїй голові.
Я зрозуміла, що повністю загрузла та забуксувала. Поглянувши у вікно заднього виду, побачила, що не одна така розумна: за мною вистроїлась ціла колона з авто, слід у слід, які і раді б їхати швидше, але попереду я, а обігнати мене не можна, оскільки вуличка настільки вузька, що поміщається одна машина!!!
Намагаючись вибратися зі зловісної пастки, я лише більше погружала автомобіль у землю. Ззаду все з більшою потужністю сигналили. Хіба не бачать, що я застрягла!!! Могли б допомогти мені!!!
І раптом я почула сильний поштовх ззаду машини і голосний сигнал! А потім крик: «ГАЗУЙ!!!!» У моїй голові було все: паніка, страх, істерика. Здавалося, що щось трапилося непоправне: аварія, природний катаклізм: ураган, повінь, земля розкололася прямо під машинами. Пощастило, що дитина на задньому сидінні не заплакала від страху, що не скажеш про мене.
Тут я вирішила напружитися і прискоритися, і так різко газонула, що авто вилетіло із земляної пастки! Виїхавши на рівну дорогу, моє серце так сильно гупало, що здається я чула його десь у голові.
У моє вікно хтось постукав. Це був привітний молодий чоловік, років 25, який усміхався на всі зуби.
– Радий був допомогти!!
– Це були ви?! Навіщо так кричати? І що то був за поштовх?
– Тобто? Я зачепив вашу машину до своєї, давши газу назад, вивіз вас з ями, у якій застрягли. Не стояти ж нам там увесь день!
Напевно, я виглядала дуже весело. Перелякані очі, важке дихання.
– Я думала, уже трапилося щось непоправне.
– Так, трапилося, – ви забули подякувати мені – сміючись відповів молодий чоловік і повернувся до свого автомобіля.
– Дякую!!! – крикнула я йому у слід та продовжила свій маршрут, не звертаючи у маленькі вулички. Вдруге я таке знову не переживу.
