З 14 років я працювала. До слова, на роботу мене змусили ходити не гроші, а бажання направити свій вільний час у потрібне русло. Я народилася у доволі заможній родині, тому з грошима ніколи проблем не було, але батьки були не проти, щоб я навчилася сама розуміти важкість праці.
Так уже у 23 я знала досить багато аспектів у роботі. Піднялась кар’єрою та обіймала посаду керівника ресторану. Чесно кажучи, така робота займала майже весь вільний час, але я була й рада.
У свій довгоочікуваний відпуск я поїхала з подругою на море, де закрутила курортний роман. Олександр також відпочивав зі своїми друзями у тому ж готелі, що і я. Так ми кожного ранку зустрічалися за сніданком, потім на морі, а ввечері у барі.
Виявилося, що Олександр живе у сусідньому місті і нам не буде проблемою продовжити наше спілкування після цієї курортної пригоди. Так я знайшла своє кохання, не зважаючи на повноцінну кар’єру.
Що вихідних я приїжджала до нього, а він до мене. Протягом року у нас були стосунки на колесах, але ми вбачали у цьому неймовірну романтику. Олександр також був доволі успішним кар’єристом: обіймав посаду заступника директора великої фірми з постачання автомобілів. Тому, коли одного дня, зовсім неочікувано, Саша зробив мені пропозицію, постало питання: хто переїде в інше місто та покине успішну посаду?
Насправді, заради кохання я була не проти переїхати до Саші, та й де таке прийнято, щоб чоловік залишав роботу заради жінки? Заробляв він більше за мене, тому недовго думаючи, я написала заяву про звільнення, зібрала валізи та переїхала до нього.
У новому місці проживання я вирішила одразу знайти нову роботу: не сидіти ж мені дома! Та життя ввело свої корективи – я завагітніла. Ми зіграли весілля і стали очікувати наше маленьке чудо. Якби ж могла вам передати, як важко було сидіти дома після 10 років повної зайнятості. Та й подруг я ще не завела, у новому місті я не знала жодної людини.
Через вагітність та гормони я декілька разів збирала валізи та казала, що повертаюся додому, проте Олександр завжди мене підтримував та заспокоював. Вагітність пройшла легко та непомітно, тож коли народилася наша Софійка, я стала цілими днями сидіти з нею.
Після перших пів року з дитиною, я стала благати Олександра найняти няню та дозволити мені знайти роботу. Домашні справи виявилися не для мене. Та мій чоловік був проти, щоб нашу дитину виховувала чужа жінка, а я займалась кар’єрою.
Я не знала, що робити. Найжахливіше, що я нічим не захоплювалася, мені нічого не хотілося. Почалися постійні чвари з чоловіком. Потрібна була справа, зайняття, щось, щоб я могла робити своїми руками, або розумом і перемикатися від хатніх обов’язків. Тож я почала шукати себе.
Софійці був майже рочок і наперекір Олександру я знайшла жінку, яка приходила на декілька годин та доглядала за дитиною, гуляла з нею та гралась, а я в той час опановувала свої кулінарні здібності.
Так я знайшла себе у кондитерському мистецтві. Виявляється, випікати торти, капкейки, попкейки, кенді бари – дуже весело, а особливо займатися декоруванням. Я створила сторінку у соціальних мережах, де розміщувала свої творіння і замовлення полились рікою.
Протягом року я випікала дома. Олександр був радий за мене, оскільки бачив, як у мене в очах з’явився блиск, я стала більше доглядати за собою.
А зовсім скоро я відкрила власну кондитерську. Знаючи всі аспекти ресторанної справи, я успішно керувала бізнесом. Людині потрібна праця, справа усього життя. І я в цьому переконалася.
