Донька Оксани Ірина вийшла заміж, одразу після закінчення університету.
-Це її свідомий вибір, що я тут можу вдіяти! Це моя донька, я поважаю її рішення! Головне, щоб вони з чоловіком дружно жили, не сварилися. Та щоб зять любив котів.
Оксана – власниця досить великого розплідника кішок. Всі тварини породисті. Девон-рекси. Займається вона цією нелегкою справою вже п’ятнадцять років. Тому спосіб життя життя та квартира повністю переобладнані під потреби розплідника. Тварин завжди була різна кількість, від 15 до 25 осіб. Різного віку.
Чи знайомі ви з такою кицькою, як девон –рекс? Це такі собі міні-песики та мавпочки в одному флаконі. Вони дуже активні, соціальні, дуже допитливі та кмітливі. Вони завжди в курсі всіх домашніх справ, мають гнучкі пальці на лапах, тому з легкістю дістають потрібні їм речі і несуть їх в зубах – гратися.
Котів Оксана обожнює! Вона виховує їх з великим терпінням і любов’ю. В розпліднику завжди є вагітні кішки, є новонароджена малеча, є ї підростаюче покоління та тваринки поважного віку. Всім потрібна увага та догляд.
Вчасно погодувати, дати вітаміни, всім зробити щеплення. Багато часу займає прибирання, щоб не було неприємного запаху. Все кругом-бігом. А малеча, як малеча. Тільки й дивися за нею. То плигають на стіл та підвіконня, копають квіти, то крадуть речі та граються з ними, то можуть пригоститися хазяйською їжею, то розкидати сміття. Весело!
Відбули весілля. Зять переїхав до Ірини, а вона, ясна річ, разом з мамою живе. Знімати житло вирішили пізніше. Квартира чотирьохкімнатна, велика. Місця повинно вистачити. Ось тільки зять котів не любить. А тут цілий функціонуючий розплідник.
Це не одна кицька. І навіть не дві. Це такий собі прайд. Зі своїми законами, порядками. Ну, звісно, ж повним матріархатом. Кошатники зрозуміють. Вони доброзичливі та люб’язні, навіть дуже! Їм же потрібно познайомитися ближче з новим членом родини, прийняти його. Обтертися об нього, поточити кігтики, зашипіти, щоб знав, що він тут не головний. Залізти Славкові на коліна та шию. Люблять вони це.
І ось у Славка почав інструмент зникати. Він комп’ютерний майстер, та постійно розкидає свої викрутки. То одна зникне, то інша. Котенятка- підлітки крадуть їх гратися, як у футбол. А зять постійно шукає їх потім.
Оксана йому вже раз зауваження зробила, щоб прибирав за собою, тим більше, що для тварин це може бути небезпечно.
Словом, Слава почав висказувати своє невдоволення, мовляв, тварини в цьому домі головні, а я так – гість. Його не цінують і він не має ніякого власного життя. Так не можливо далі бути…
А Оксана що може вдіяти? Почала котів закривати по різним кімнатам. А ті, так і погодилися з новими умовами життя, авжеж. Вони постійно дряпали двері, голосно мявчали, намагалися вийти. Голова пухне від постійного крику. Все життя їм було дозволено вільно пересуватися, а тут такі обмеження.
Тут Ксеня трохи задумалася. Стала брати участь у міжнародних виставках, збільшила кількість тварин, почала продавати котенят в Таїланд та Китай. Крутилася, як навіжена. Допомоги від дітей не вимагала. Одним словом, через рік купила вона будинок доньці.
-Уявіть собі, будинок в передмісті, майже новий. Гарні сусіди, городу майже не має, так, невеличкий садок. Для молоді як раз! І котами не смердить. І саме цікаве, знаєш, що?
-Що? – уважно слухаю я.
-Молоді тепер будуть жити самостійно! Господарство на них! Самі-самі-самі! Нехай дізнаються, що таке окрема родина, може дітей народять. Будуть жити, так як вважають за потрібне. Без усіляких тварин та зобов’язань.
Переселилися Іра зі Славком в новий будинок в серпні. Всі знайомі трохи засуджували Оксану. Мовляв, треба було по-іншому вирішити питання. Діти, нехай би, залишилися в квартирі, а вона б переселилася в окремий будинок разом з розплідником девонів. Так, на їх думку, було б зручніше.
-Та чого ж ти послухала зятя? Дивись, який господар виявився! Коти йому заважають! Купи сам собі житло, а не можеш, той не вередуй!
Оксана мовчала собі потихеньку і нікому нічого доводити не збиралась. Їй було видніше, як буде зручніше. Вона бажала своїй доньці щастя, мріяла про онуків. Може, вона, дійсно заважала молодим. Це ж таке діло… Кожен крутиться в житті, як може. Ось і Оксана вибрала собі такий шлях.
Мати справжній розплідник тварин, це дуже велика справа. Хоча, всі чомусь думають, що це дуже легко та прибутково. Народила кицька котенят, ти їх продав за кордон, отримав винагороду і став багатієм. Ех… Дилетанти.
На справді, все багато складніше. І пояснювати це комусь, марна справа.
Молоді непогано влаштувалися в передмісті. Познайомилися з сусідами, Начебто, їм там сподобалось. Тиша, свіже повітря.
– А ти вже чула як справи в Оксани? – пише мені у вайбер подруга.- Повернулась до неї донька! Посварилися! А Оксана її прийняла, вислухала, пожаліла, смачною вечерею нагодувала і додому відправила! Нехай миряться! Я б цьому зятю влаштувала б велику розмову!!!
А нещодавно випадок трапився, каже Оксана і регоче:
– Шість годин ранку, дзвонить телефон, я сплю ще. Дивлюсь, номер Славка! Дзвонить і дзвонить. Прийшлося відповісти. Збирався він на роботу та під машиною випадково котеня знайшов. Новонароджене. Холодне та сліпе, ледь живе. Де його мати, невідомо. Затремтіло серденько, не витримав, забрав його в хату, а що далі робити з ним – не знає. Ось тепер зять, нарешті, зрозумів мене і моє, так зване, хобі. Працюю тепер консультантом з грудного вигодовування! Просить взяти малечу під свою опіку.
-А ти що?
-Та що я… Взяти кошеня, на жаль, не можу, бо дома купа маленьких та є вагітні. Інфекції ж ніхто не відміняв. Можу тільки приїхати показати як годувати та доглядати. Тому Славкові самому приходиться бути котику і за маму, і за тата. І мушу визнати, у нього почало виходити. Котеня вижило, відкрило оченята. Спиняється вже на ніжки. Такий класнючий!
А Славко його синочом називає, хто б подумав!
