У мене є дві молодших сестри. З самого дитинства батьки були суворими з нами, вони прагнули виховати успішних та незалежних дівчат, які побудують успішну кар’єру, матимуть велику дружню родину та будуть точно “жити краще, ніж ми жили”. Тато з мамою не спілкувались зі своїми сестрами та братами, обидва розсварились через питання спадщини. тому нам з дитинства насаджували ідеологію, що ми втрьох повинні бути завжди разом, один за одного і завжи допомагати один одному в будь-яких складних життєвих ситуаціях.
В такій атмосфері ми виховувались і виросли дійсно дружними і люблячими сестрами. Я закінчила школу із золотою медаллю, вступила на бюджет на спеціальність, яку порадили батьки. Бо на лікаря, як я мріяла, “будеш вчитись півжиття і заробляти копійки. А ми не маємо грошей платити за твоє навчання”. Коли переїхала від батьків, відчула повну відповідальність за своє життя, але водночас і повну свободу. І, поки всі були вже втомленими від нічних прогулянок та алгоколю, я поєднувала нічні клуби, навчання “на відмінно”, а після півроку навчання і підробіток офіціанткою.
Відносини з батьками були чудовими, вони пишались дочкою, яка була відмінницею, старостою та переможницею усіх конкурсів та олімпіад. На другому курсі я зустріла Дмитра, це було кохання з першого погляду. Ми багато проводили часу разом, планували влітку познайомитись з батьками один одного, разом влаштуватись на кращу роботу, зняти квартиру і жити разом; хотіли після закінчення університету одружитись і мріяли про двох дітей після 25… Все здавалось казковим і прекрасним, поки через дві місяці після знайомства я не побачила на тесті 2 стрічки. Тоді обірвалось все, всі плани в один момент полетіли шкереберть.
Батьки після новини обірвали зі мною всі контакти, навіть сестрам заборонили спілкуватись із “пропащою сестрою, яка занепастила своє майбутнє”. Після народження Артемчика я мріяла, що мама з татом розтануть і наші відносини налагодяться, та батьки відправили назад запрошення на хрестини онука.
