Мені тридцять два роки, маю молодшу сестру — Оксанку. Дуже нед0луга дівка! Їй двадцять п’ять років, а вона досі не знає, що таке робота. За своє життя жодного разу не працювала, звикла, що рідні їй постійно допомагають.
Я не вихваляюсь, але у свої тридцять два маю все, про що може мріяти кожний чоловік — дружину, діток, свій бізнес, машину і квартиру. На це все я працював дуже важко і наполегливо. Працювати пішов ще підлітком — хотів самостійності. Сам вступив в університет без чиєїсь допомоги, паралельно працював на роботі. Закінчив його з червоним дипломом, потім без проблем взяли на роботу — досвід я вже мав. По трохи, стараючись, допрацював до посади керівника. Назбиравши трохи грошей, вирішив відкрити свій власний бізнес. Дуже переживав, щоб все пройшло нормально, але мене підтримувала моя кохана дружина — ще з університетських років ми разом йдемо нога в ногу.
Ще коли я був студентом в нашій родині трапилось горе — померли обоє батьків. Вони потрапили в автокатастрофу — камаз врізався в автобус, де їхали батьки. Оксанці було тоді лише дванадцять років. Я дуже переймався за сестру, тому вирішив, щоб вона переїхала до бабусі, яка живе в іншому місті — ми кожного літа приїздили до старенької, я сподівався, що Оксанці буде там добре.
Оксана після смерті батьків дуже змінилась. Вона завжди була зі скверним характером, проте зараз стала зовсім нестерпною. Про її витівки я дізнавався у бабусі, коли телефонував їй. Оксана постійно гуляла допізна. Не допомагала бабці, лише витрачала її гроші. Бабуся дуже любила онуку, тому дозволяла їй все. Такою розбещеною Оксанка і виросла.
Я сидів в офісі, аж ось мені прийшло смс від Оксани – “Бабуся померла”. Я одразу ж поїхав до неї. Лікарі сказали, що серце старенької не витримало…Я розумів, що це все витівки Оксани, вона знову шокувала чимось стареньку.
Оксана ж стояла і дивилась на мене. Вона була напідпитку. Весь похоронний процес я взяв на себе — звідки в Оксанки гроші? Дівці двадцять п’ять, а вона досі таскала пенсію в бабусі. Тепер, коли старої не стало, хоч задумається над пошуком роботи.
Я знову повернувся до себе в місто. Пізніше дізнався, що бабуся залишила лист, в якому заповідала своє майно Оксанці. На другому папері, який був в тому конверті, вона написала мені листа.
“Любий онучку, вибач мені, що свій будиночок заповіла Оксанці. Ти ж знаєш, яка вона. Без допомоги не впорається. Вона не ти — ти в мене молодчина, всього досяг сам! Я тобою дуже пишаюсь, допоможи сестричці стати на правильний шлях.”
Я перейнявся словами бабусі. Вона ніколи не говорила, що пишається мною, завжди переживала лише за Оксану. Але тепер я зрозумів, що не ображаюсь на неї.
Оксана мені не телефонувала і не писала, я почав перейматись, що з нею сталось, тому вирішив навідатись в гості, без попередження — слухавки від мене вона не брала.
Коли я приїхав, то те, що побачив, мене трохи шокувало — в будинку були зовсім інші господарі. Коли я запитав, хто вони, то виявилось, що моя люба сестричка продала будинок бабусі. Як виявилось — всі речі вона також продала, а ті, що не підлягали продажу — викинула на смітник.
Як вона могла так вчинити, в цьому домі пройшло все наше дитинство...Вона позбулась пам’яті про бабусю, ось так Оксана їй віддячила…
Пізніше дізнався, що гроші, які вона отримала від продажу будинку, Оксанка витратила на курорт зі своїм новим черговим кавалером…
Мені було дуже не приємно, що сестра так вчинила, вона не має ні серця, ні мізків… Вибач, бабусю, я не зміг допомогти Оксані, вона сама все зруйнувала.
