Я Олег і мені цього року виповниться двадцять два. Хочу поділитися з вами своєю непростою життєвою історією. Коли мені виповнилося три рочки, то в сім’ї почалися вічні сварки , непорозуміння і мої батьки розлучилися. Мама пішла геть, а через кілька років одружилася вдруге, а я залишився жити із татом та його мамою.
З мамою я бачився рідко, деколи вона забирала мене на вихідні. Але частіше знаходила відмовки, щоб не бачитись. А я й не дуже хотів, мені було добре з бабусею, яка замінила мені матір і татом. Мій батько багато працював, щоб забезпечити мене і бабусю, а виховувала мене сивочола Ольга Іванівна – мій товариш і порадник.
Мама моя у другому шлюбі, з своїм новим чоловіком має двоє дітей. Вони молодші за мене на вісім років. ЇЇ чоловік не має постійної роботи. Постійно щось змінює, вкладає, але нічого не виходить з того. Гроші вкладе, а потім прогорить. Якщо поверне те, що вклав то добре. А ні – то залишається у мінусі. На підставі того, що стабільності фінансової не було вони почали сваритися. Мій вітчим почав випивати. І щоразу все більше і більше. Потім захворів і помер.
Моя мама не працювала до цього часу ніде і ніколи. Та життя змусило, адже залишилась сама із двома неповнолітніми братами. Я працюю на роботі, маю стабільний дохід. Інколи я купував продукти харчування, якісь солодощі дітям і передавав їм. Нехай невелике, але все таки полегшення для мами. І хоч вона мене покинула самого, я все ж допомагав їй.
Якось батько повернувся з роботи сказав, що має до мене розмову. Ми сіли за стіл і тато почав розповідати, що познайомився із жінкою. Вони спілкуються уже рік. І хочуть попробувати жити разом. Тому тато переїжджає до неї. Я звісно підтримав його, адже все своє доросле життя тато переймався за мене з бабусею, а про себе геть чисто забув.
Батько переїхав до своєї обраниці. Невдовзі і мене познайомив з нею. Валентина Іванівна мені сподобалась. Спокійна, врівноважена і хороша господиня, але найголовніше, що тато на сьомому небі від щастя. Я ж залишився жити з бабусею. Вона вже похилого віку, тому жити з нею не просто. Але не залишати її саму.
Ось і померла бабуся. Свій будинок вона заповіла мені, як єдиному внуку, що до останніх днів проживав із нею та доглядав її.
Та не минуло і кількох тижнів після смерті, як зателефонувала мама і сказала, щоб я не забував, що в мене є два брати. І поділився з ними спадком. Після нашої розмови я не можу прийти до тями. Як вона посміла мені таке казати. Мама залишила мене маленького. У другому шлюбі у неї є діти і я маю з ними поділитися спадком від бабусі, татової мами. Просто у голові не вкладається. Ця ситуація відкрила мені очі, я перестав їм допомагати і взагалі спілкуватися.
