Кожні півроку приїздив раніше на могилу до батьків, навести лад та і просто провідати, бо іншого способу вже, на жаль, немає… А 4 роки тому запропонували обмін досвідом з філіалом нашої компанії у Німеччині, тому довелось поїхати на довгий час. Попросив сестру молодшу. яка живе за 50 кілометрів від місця, де поховані батьки, стежити за могилками.
На 5 році роботи закордоном запропонували посаду віце-президента компанії в київському філіалі і я з радістю погодився, бо все-таки скучив за Батьківщиною. Не довго розмірковуючи, повернувся додому. На наступний день вирішив неодмінно поїхати до батьків, так і зробив.
Підходжу до могил і бачу незнайомих жінку й чоловіка, які щось копошились біля пам’ятників. Думав, що мародери, але вирішив спочатку уточнити, тож досить непривітним тоном запитав, чим це вони тут займаються.
-Та ми самі з Донбасу переїхали ще 6 років тому. Батьки наші там лежать, а ми, їх провідувати не можемо. То от наводимо порядки на чужих могилах з надією, що хтось так само зробить із могилами наших батьків.
-Це справа, звісно, добра. Але чого б не робити це на могилах, за якими ніхто не піклується?
-То ж ми так і робимо. Помітили, що ці дві ніхто не провідує і все травою поросло, та і фарба посипалась з огорожі, а огорожа і пам’ятники не з дешевих. То і вирішили. що родичі чи померли, чи так само не мають можливості навідатись.
Я подякував щиросердно їх, пригостив кавою, розговорились. Тепер маю ще двох друзів, з якими раз на півроку зустрічаємось і гарно проводимо вихідні. А з сестрою, яка “не буде пхатися у таку далечінь, щоб граблями помахати” не спілкуюсь більше.
