Ми з чоловіком дуже мріяли про донечку ще з інституту, з часів, коли лише починали зустрічатись. Як не дивно, але навіть він, будучи чоловіком, які зазвичай уявляють про те, як будуть грати у футбол із сином, казав, що дуже мріє у майбутньому про маленьку карооку принцесу. Тому, коли народилась Мар’янка ми обоє були найщасливішими у світі, маленька дівчинка з величезними карими оченятками одразу стала найбільшою радістю у нашому житті.
Доньку ми виховували у повній любові і давали малечі все, що лише вона забажає. Мріяли про трьох дітей, але так і не вийшло, тому всю любов, яку лише мали ми віддавали єдиній дочці. Найкращі іграшки, будь-які розваги, дорогий якісний одяг, кілька разів на рік відпочинок: море, гори, дитячі табори, – робили з чоловіком все, що донечка зростала найщасливішою в мала все, чого лише забажає.
На 14 років чоловік подарував дорогий ноутбук донці, про який вона так мріяла. Мар’яна гарно навчалась і казала, що саме такий їй і потрібний для навчання, тому ми навіть не роздумували, чи варто ще незрілій дівчинці купувати такий дорогий і, як виявилось, небезпечний подарунок.
Вже через місяць ми не впізнавали свою веселу енергійну донечку з активною соціальною позицією. Вона покинула заняття танцями та вокалом, бо сказала, що набридло “бути частиною всесвітньої системи” і що хоче рости індивідуальністю та особистістю, сама керувати своїм життям і не слухати чужих людей. Потім відмовилась від посади старости у класі, бо ніхто не має права керувати іншими людьми і вона не буде “головою авторитарної системи знищення людської ідентичності”.
Ми з чоловіком скидали все на перехідний вік і думали, що нам ще пощастило, що це вилилось у такому юнацькому максималізмі та прагенні до свободи, а не у наркотиках чи п’янках. Але і гадки не мали, що за цим стояло.
Виявилось, що в інтернеті Мар’янка почала спілкуватись зі старшим чоловіком, у якого… Закохалась! Він був головою якоїсь набожної секти, яка прославляла анархію та повну свободу, а закони та загальноприйняті правила визначала, як “всесвітній план знищення розумних і вільних людей”. Дізнавшись про це, ми вирішили поговорити з донькою та пояснити, що це зовсім не так, спробувати врятувати від цього нашу дівчинку.
Та стало все ще гірше. Вона звинуватила нас у зраді, заговорі і в тому, що ми не даємо їй вільно жити і хочемо виростити з неї “безвольного овоча”. Сьогодні за вечерею сказала, що жалкує, що в неї такі жахливі батьки і ненавидить нас так, як і всесвітню систему контролю. Я проплакала всю ніч, чоловік ледь заспокоїв і вже записалась на прийом до дитячого психолога. Це моя остання надія на допомогу. Я боюсь, що моя донька втече з дому.
