Ми ж чоловіком одружені вже дуже давно. В нас двоє дітей: донька Настя та син Саша. В обох по одній доньці. Син має щасливу сім’ю, навідуються всі разом, запрошують до себе в гості. Він бере участь у нашому сімейному бізнесі.
Мій чоловік ще в молодості розпочав свою справу – продаж меблів. З часом з маленького магазину бізнес розрісся до декількох філіалів у різних містах країни. Тож була потрібна допомога. Наші дітки завжди самі хотіли йти зі своїм батьком в меблеву крамницю, щоб не сидіти без діла. Шкода лише, що мій чоловік був змушений затримуватися там до пізнього вечора.
Згодом Настя і Саша вступили до різних університетів, звичайно ж, на різні факультети. В обох з’явилося особисте життя, нові друзі, багато домашніх завдань. Проте син намагався знайти час на вихідних, щоб приїхати додому та допомагати своєму батьку. Настя ж приїжджала доволі рідко: на 1 курсі познайомилась з хлопцем, вони почали зустрічатися і скоро вирішили разом жити. Ми були несказанно раді, лише тривожилися, що все відбулося так швидко.
Потім Настя приїхала зі своїм обранцем і вони оголосили про одруження. Хлопець попросив руки та серця в мене з чоловіком. Він здавався дуже розумним та вихованим. Це справило на нас гарне враження. Ми благословили їх на щасливе подружнє життя.
Відгуляли весілля. І через пів року нашу доньку ніби підмінили. Завжди втомлений вигляд, але не хворобливий. Вона здавалася нещасною. На будь-які питання або відмовчувалась, або переконувала, що все добре. Згодом вона зовсім віддалилася. Наскільки ми знали, вона не ходила на роботу, хоча завжди була дуже незалежною та прагнула займатись улюбленою справою.
Ми хотіли допомогти нашій Насті, тому вирішили поговорити з її чоловіком, який нам дуже грубо відповів, щоб ми не сунули свого носа в чужі сімейні відносини. Тоді ми остаточно зрозуміли, що він морально знущається з неї. Лишалось сподіватись, що він не підіймає на неї руку. Але що ми справді могли вдіяти? Лише часто дзвонили та намагались турбуватись.
Мабуть, саме через це нас майже викинули із життя нашої доньки, яка припинила навіть відповідати на дзвінки. Добре, що хоча б онучку могли бачити після садочку.
На святі випускника ми сказали все, що думали. Наступного дня подзвонила Настя. Сказала, що ми зіпсували свято, наказала вибачатись перед її чоловіком та більше не втручатися.
У нас вкрали нашу рідну дочку. І ми й вона сама дозволили цьому статися.
