Моя подруга у 28 років випадково завагітніла, хоч дитину не планувала. Навколо зразу всі почали змушувати її народжувати: чоловік, свекруха, батьки. Та піддалася і ось народила дитину проти свого бажання. До слова, вагітність протікала жахливо, почалися проблеми із зубами та шкірою, зіпсувалася фігура та погіршився зір. Оксана часто скаржилася мені на всю цю ситуацію.
Спершу ми всі все списували на післяпологову депресію. Однак пройшло уже 3 роки, а нічого так і не змінилося. Я справді намагалася давати поради, підтримувати, більше відволікати від рутинних справ та гуляти з ними, але як тільки Оксана залишається одна з дитиною, дзвонила і плакала, мовляв, усе дуже погано.
Вона не любить свою донечку, зовсім. У неї так і не відновилося здоров’я до кінця, ще й на роботу не повернулася, хоч до вагітності Оксана мала відмінну посаду з високою заробітною платою. Чоловік навпаки, віддає усю любов маленькій Зорянці, через що подруга ще більше впадаю у гнів, адже всі проби провести час разом перетворюють у розвагу дитини.
Найгірше, що про це подрузі дорікають усі. Усі ті люди, які самі ж змусили її залишити дитину та народити, обіцяючи, що будуть допомагати, не залишать її один на один з дитино. Як результат, лише чоловік підтримує подругу, але він весь час на роботі і з дитиною майже не займається.
На мою думку, все ж таки не потрібно народжувати, якщо не впевнений, що зможеш приділити малюку материнську любов та турботу. Діти всі різні, але усім потрібні батьки, які стануть для них підтримкою та опорою у житті.
Як тепер складеться подальше життя Оксани – не знаю. Мені здається, рано чи пізно вона не витримає та покине усе, розпочне своє життя з чистого листа без чоловіка та дитини.
