В супермаркеті як завжди — з усіх кас працює тільки одна. Я швиденько набрала в кошик усі необхідні мені товари й попрямувала до каси. Саме там я побачила цього хлопчика. В нього було русяве волосся, і блакитні великі оченята, повні страху. Перед хлопчиком в черзі стояла ще велика купа людей. Я підійшла ближче.
– Привіт, ти маму чекаєш? – вирішила поцікавитись у хлопчика, на вигляд йому було десь 6-8 років.
– Ні, я сам, ось — протягує він невелику пачку дешевих підгузків і пляшку молока — мама сказала мені купити це.
Хоч хлопчик і намагався поводити себе досить впевнено, я побачила, що він зніяковів, він ще дужче стиснув гроші в маленьких долонях.
Черга ніяк не рухалась, все більше людей ставало позаду мене. Як виявилось, були проблеми з касовим апаратом, працівники почали метушитись і обіцяли, що скоро розв’яжуть цю проблему. Аж ось я побачила, як якась знервована жінка забігла до магазину. Вона одразу ж попрямувала до хлопчика. В очах малюка я побачила сльози.
– Чому так довго?! Твоя сестра плаче, я ж просила тебе, швидко купити підгузки й одразу ж додому! – лютувала жінка.
Я зрозуміла, що ця навіжена мама хлопчини. Я вирішила заступитись за нього.
– Жінко, будь ласка, тримайте себе в руках, ваш син зробив все, що ви просили, він не винний в тому, що каса не працює.
– Не лізьте не у своє діло! Будуть свої діти, тоді й зрозумієш!
Я не стала більше доводити їй свою думку. Жінка вихопила з рук хлопчика гроші й побігла в інший магазин. Дитина почала плакати, йому було соромно, що мама облаяла його на весь магазин.
Я присіла навколішки, взяла рученята хлопчика в долоні й сказала : “Не хвилюйся, всі ми помиляємось, навіть дорослі. Ти ще маленький, і не можеш нести відповідальність за те, що має робити твоя мама. Маленькою я теж боялась помилитись, це нормально, не засмучуйся!”.
Мої слова заспокоїли хлопчика, але я ще досі не можу оговтатись від цієї неврівноваженої. Як у таких людей можуть бути такі прекрасні діти?
