Я живу в однокімнатній квартирі в центрі столиці. Сюди я переїхала з нашого маленького містечка декілька років тому.
Спочатку знімала квартиру, в потім батьки допомогли придбати мені житло.
З того часу, як я оселилася в новій квартирі, до мене часто приїжджали батьки та сестра. Це були нетривалі візити на пару днів і я завжди радо зустрічала рідних. Ми гуляли великим містом, влаштовували сімейні посиденьки. Я завжди радо зустрічала рідних гостей у своєму домі.
Коли моя сестра вийшла заміж, вона рідше навідувалася до мене, ми взагалі майже припинили спілкуватися, та нещодавно вона раптово мені зателефонувала.
“Віталіку запропонували роботу у столиці, тому ми їдемо до тебе. Будемо завтра о 14:00. Поживемо в тебе, поки не знайдемо житло”, – поставила мене перед фактом сестра.
Вона не спитала навіть, чи я взагалі вдома! Це мене дуже здивувало. Раніше ми завжди домовлялися завчасно, коли мені чекати батьків та сестру. Та вона з Віталіком змінилася дуже.
“Може вона просто поспішала, це, мабуть, спонтанне рішення та неочікувана пропозиція з роботою”, – намагалася я хоч якось виправдати дивну поведінку сестри.
Наступного ранку я прокинулася від стуку у двері. Поглянувши у вічко – помітила сестру та Віталіка на порозі.
-Ой, привіт! А ви ж наче о другій мали прибути?, – не змогла приховати я свого здивування.
-Взагалі-то прибуття о шостій ранку! І чим ти тільки слухала?! Може запросиш нас до себе чи так і будемо стояти?
Я була в шоці від такого грубого тону сестри. Віталік стояв мовчки.
Коли сестра пройшла в коридор я почула купу зауважень, як в мене не прибрано та неправильно розташовані меблі. Відчувала я, наче це я у неї вдома, а не у себе.
Та мій терпець увірвався, коли я вирішила нагодувати гостей борщем.
“Це борщ?! Одразу видно, що ти самотня… М’ясо взагалі додавала? Віталік любить, коли борщ наваристий! Є ще щось поїсти?”
Не встигла я і відповісти, як сестра вскочила зі стільця і відкрила мій холодильник.
“Боже! Та тут миша повісилася! Ти на нас не чекала?”- засміялася сестра.
Віталік сидів та посміхався.
-Та не дуже, якщо чесно, і чекала. Ти ж зателефонувала ввечері, перед фактом поставила, наче це не моя квартира, а готель! – нарешті сказала я.
-Цю квартиру тобі наші батьки купили, не забувай!
-Але ж мені! І це мій дім і я в ньому господарка! Тож, якщо щось не подобається – ти знаєш, де двері.
Після цих слів сестра мовчки схопила Віталіка, а той поспішно згрібав валізи.
Не пройшло і 5 хвилин, як мені зателефонувала мама і сказала, яка я погана, вигнала з дому рідну сестру і залишила на валізах у чужому місті!
Я ж розповіла усе, як було. Однак це не дуже допомогло. Тепер зі мною рідні не спілкуються.
Іноді я вагаюся: а чи правильно я вчинила?
