Коли я завагітніла, думала, що вийду на роботу, як дитині буде рік, бо я не люблю сидіти вдома. Я взагалі не вважаю себе домогосподаркою і ніколи себе нею не уявляла.
Пам’ятаю, як у студентські роки з подругою обговорювали плани на майбутнє і вона просто мріяла бути справжньою господинею у сім’ї. Для мене ж ці варіння борщів, прання та прибирання здавалися чимось нудним, а іноді навіть жахливим. Я вважала себе кар’єристкою. Та в один момент я вийшла заміж…
Це було дуже спонтанне рішення. Я закохалася у майбутнього чоловіка з першого погляду. Через місяць зустрічань ми вирішили одружитися. Я була на сьомому небі від щастя, адже відчувала, що мене кохає чоловік, про якого я мріяла усе життя.
До народження дитини ми жили у повній злагоді: я працювала, Ваня теж. Побутові справи ми ділили навпіл – тобто хто що встигає – той і прибирає, готує, прасує тощо. Мені це дуже подобалося, адже я боялася того, що мій чоловік буде мене вважати ледь не прислугою. Таку модель відносин я спостерігала у дитинстві: втомлена після роботи мама робить усі хатні справи, у той час, як батько відпочиває. І може для когось це здається смішним – але для мене у стосунках це дуже важливо. Адже оця втома вона накопичується і потім відбивається у всьому.
Та черезрік шлюбу у нас з Іваном народилася донечка Анастасія і все змінилося… Я планувала вийти із декретної відпустки та повернутися на роботу якнайскоріше, але Настя дуже хвороблива.
У нашої дівчинки дуже слабкий імунітет та ще є ряд проблем, через які я не можу поки віддати дитину у садок. Тому я вже третій рік як домогосподарка. Оскільки я постійно вдома – усі хатні справи лягли на мене, як і виховання дитини, звісно.
На цьому фоні я почала дуже сумувати, мені стало важко дихати вдома. Буденна рутина зробила із мене якусь постійно чимось незадоволену жінку, як каже мій чоловік. А чим же я маю бути задоволеною, якщо я постійно вдома?
Зранку поки Настя спить, я готую їсти та прибираю на кухні. В цей час чоловік збирається на роботу та чекає на сніданок та напрасований одяг. Потім він йде і працює, спілкується з колегами, обідає у кафе, п’є каву. А я у цей час постійно з дитиною.
Мій вихід у світ – це прогулянка на дитячий майданчик або у магазин. Я вже не пам’ятаю, коли кудись ходила окремо від дитини. Мої знайомі влаштовують щовечора у суботу дівочі посиденьки, залишаючи дітей на чоловіків або своїх батьків.
Моя мама живе в іншому місті і єдине кому я можу довірити Настю – це мій чоловік. Однак він вважає, що я мама і не можу втомлюватися від дитини! А хатні справи взагалі не втомлюють! Якось я сказала Іванові, що мені все набридло і я хочу хоча б день побути на самоті, на що почула: “Ти народила дитину, це на все життя, зрозумій – ти її мама і маєш бути з нею завжди, а особливо коли вона маленька”.
Я просто в шоці! Наче він не причетний до нашої дитини. Чоловік пояснює, що заробляє гроші, тому не може бути з Настею, на вихідних йому треба відпочити. Та мені за мрію жити, як він: ходити в офіс та відпочивати на вихідних!
Я так втомилася – не передати просто і словами. За останній місяць я тричі намагалася пояснити, що мені просто зносить дах вже від цих побутових справ, що я не з тих жінок, які радіють, що спекли пиріг. Я не домогосподарка! Я хочу теж мати своє, окреме від дитини, прибирань та приготувань життя! Власне особисте життя. Хоча б годинку я хочу побути сам на сам. Та Ваня наче не чує мене…
Мені інколи здається, що ми не будемо разом.