Проблеми в мене зі свекрухою. Вона завжди намагається контролювати нашу сім’ю. Я, звісно ж, розумію, коли батьки цікавляться вашими справами, але контроль свекрухи вже набридає. Ось, наприклад, нещодавно зателефонувала вона до мого чоловіка.
– Ало, синочку, коли ви вже приїдете до мене?
– Мамо, вибач, зараз справи, планували до тебе навідатись десь на наступному тижні.
– Ну ви як завжди, я розумію, ти в мене працьовитий, а чого ж Оксаночка не приїздить? Вона ж нічого не робить, невже так важко до свекрухи навідатись?
Якби ви знали, як мене роздратували ці слова. “Оксаночка нічого не робить!” – ну звісно ж, не роблю! А те що на мені весь будинок, діти, які зараз, до речі, не у садочку, то це нічого! А потім вона дивується, чого ж я до неї не приїжджаю!
Але все ж вирішили до неї вибратись, дітям корисно подихати свіжим повітрям. Я дуже не хотіла їхати, думала відправити чоловіка з дітьми, але коханий наполягав, тому і зі скреготом на зубах погодилась.
Свекруха нас взагалі ніяк не зустріла. Вона полола грядки, хоча знала, що ми приїдемо в цей час, чоловік її повідомив. Напевно хотіла показати, яка вона зайнята, а я лінива!
– Добрий день, Тамаро Петрівно! – намагаюсь видавити з себе посмішку, виходить зовсім погано.
– Ой, Оксаночка, ти мені наче як поправилась, а це все через те, що сидиш лише у квартирі! Була б у тебе грядочка, така була б струнка як я! – сміялась “люба”свекруха.
Яке нахабство! Що вона собі взагалі дозволяє?! От чого я так не хочу приїздити до неї…
Нарешті всі посідали за стіл. Свекруха наготувала всього, неначе ми ніколи не їли.
– Їж синочку, що ж ти вдома їси, Оксана ж не готує певно нічого! – намагалась догодити своєму синочкові.
– Мамо, а з чого ви це взяли? – здивувалась я.
– Ну як, он схуд як синочок, а ти, Оксанка, навпаки поправилась! – випалила свекруха.
Чоловік пихнув мене під столом, даючи зрозуміти, що кричати та з’ясовувати стосунки за столом не варто. А я вже була зовсім напоготові!
Невже свекруха думає, що таким чином мене зможе якось навчити жити по своєму? Ніколи! Я хоч і намагаюсь себе поводити спокійно, проте тримаюсь з останніх сил, аби не наговорити їй кілька ласкавих слів. Більше я до неї не приїду, нехай чоловік сам з дітьми їздить.
