Анна була родом з невеличкого містечка на Черкащині. Дівчина зростала у строгій сім’ї, де дисципліна та порядок були на першому місці. Батько дівчини завжди прискіпливо ставився до її поведінки. Він рідко дозволяв дочці засиджуватися допізна з подругами, ходити у клуби, на вечірки, шкільні дискотеки. Аня не могла дочекатися закінчення школи, щоби вступити у столичний ВНЗ та вийти з-під батьківського контролю. Мама дівчинки була дуже ніжною, лагідною та покірно. Часто шкодувала донечку за таку чоловікову строгість, але перечити не могла.
Ось наступив довгоочікуваний вересень і Анна переступила поріг орендованої квартири з валізами та жагою до нового життя. Батьки новоспеченої студентки допомогли розпакувати речі, поскладати все по своїх місцях, прибрати у квартирі й підготувати її до проживання. Після того Анна попрощалася з ними та відправила на потяг назад додому.
Навчатися дівчинка не дуже любила, проте всі пари відвідувала старанно. Пройшов перший семестр, Аня здала сесію і через пару днів повинна була їхати додому на канікули. Дівчата, з якими вона жила у квартирі, вирішили відсвяткувати успішне завершення семестру і піти в нічний клуб. Аню вони запросили разом з собою, а дівчина і не відмовлялася.
У клубі Аня познайомилася із хлопцем, який був родом із Туреччини, а в Київ потрапив по тій же причині, що і провінціалка – приїхав навчатися на архітектора. Анні неймовірно сподобався смуглявий, кароокий з чорним густим волоссям молодий Емір. Вона закохалася з першого погляду.
У молодих людей закрутився роман. Дівчина не йшла, а летіла на крилах на кожну зустріч з Еміром. Вони багато гуляли, розмовляли, ділилися планами на майбутнє. Через деякий час Аня запідозрила щось дивне у своєму організмі. Вона зрозуміла, що завагітніла…
Анна не могла в це повірити, але найбільше вона боялася реакції свого батька. Спершу дівчина розказала своєму молодому чоловіку про вагітність. Аня не сподівалася на таку реакцію, але Емір сказав, що він не має до цього ніякого відношення і може хіба що допомогти коштами на аб0рт.
Розбита горем і пустими надіями, Аня поїхала додому з вірою в те, що батьки зрозуміють її та підтримають. Вона глибоко помилилася. Мама дівчини була шокована, але всіляко старалася підтримувати донечку і казала, що ніколи не залишить у скрутному становищі. А от батько вигнав рідну доньку з дому з криками, щоб більше ноги її тут не було і дитину нехай теж виховує самостійно.
Аня повернулася у столицю, поки що сама не знаючи, як має далі жити. Але пообіцяла сама собі, що стане на ноги та ніколи не позбудеться рідної кровинки. Бувши вагітною, дівчина почала трохи заробляти в Інтернеті, продаючи одяг. Справи йшли непогано й Аня сміло оплачувала оренду квартири, купляла харчі та одяг для себе. Мама Ані старалася потайки від тата допомагати їй матеріально. А от батько дитини так ні разу і не подзвонив, і не написав.
У серпні в Анни народилася смуглява дівчинка з чорними, як вуглинки, очима. Вона була точною копією свого тата, якого вона, швидше за все, ніколи й не побачить. Анну з пологового будинку зустрічали подруги. Дівчині було дуже гірко на душі, але вона знала, що тепер мусить бути сильною заради своєї крихітки.
Аня продовжувала продавати одяг. Її дохід був нехай не дуже великий, але стабільний, на життя з малечею цілком вистачало. Одного дня Ані подзвонила мама, у сльозах розповіла, що тата збила машина і він у важкому стані в реанімації.
Як би дівчина не ображалася на свого батька, вона просто серцем відчувала, що повинна відвідати його. Першим же поїздом помчалася додому, залишивши донечку з хрещеною мамою у столиці. Аня провела декілька днів у рідному місті, у лікарні поруч з батьком. Вона дуже підтримувала маму у ці важкі хвилини.
Батько Анни почав поступово набиратися сил. Він проходив курс реабілітації, заново вчився рухати руками та ногами. Переломи виявилися доволі серйозними, але чоловік швидко відновлювався. Анна повернулася у Київ до донечки, сподіваючись на те, що після одужання, бабуся і дідусь нарешті побачать свою внучку.
Мама Ані щодня телефонувала їй, розказувала про успіхи батька, розпитувала за малечу та справи Ані. Батько ж відколи пішов на поправку ні разу так і не подзвонив дочці. Він досі відчував образу на неї за такий необдуманий вчинок, картав себе, що десь недогледів доньку у вихованні.
Минали дні, тижні, місяці, Анна вправно ростила доню. Скоро дівчинка і в садок піде, тоді Аня планувала влаштуватися ще й на роботу, окрім заробітку в Інтернеті. Батьки так ні разу і не навідали їх. Тато не зміг відпустити злість на Анну зі свого серця…
