Ми з чоловіком одружені вже п’ятнадцять років. Перші чотири роки нашого подружнього життя були неймовірними! Ми постійно подорожували, проводили час разом, хоч і не набридали один одному. Все було чудово, аж поки не почалось справжнє сімейне життя: діти, побутові проблеми, пошук роботи. Я, звісно ж, не хотіла сидіти на шиї у свого чоловіка, а одразу дала йому зрозуміти, що можу себе забезпечити сама. Таке виховання мені прив’язала мама. Батька завжди був з нею грубим лише через те, що вона не працювала.
Її можна було зрозуміти. Нас в сім’ї було четверо, тому вона займалась домашнім господарством і дітьми, часу на роботу взагалі не було. А батько хоч і заробляв небагато, проте весь час дорікав їй, що вона залежить від нього, і без батька вона ніхто.
Такої долі я для себе не хотіла, тому спочатку працювала в офісі, а коли пішла у декрет то знайшла роботу онлайн, продавцем-консультантом в інтернет-магазині одягу. Заробітна плата звісно ж невеличка, проте вистачало на харчування і мені на потреби, навіть іноді давала дітям на кишенькові витрати.
Бюджет з чоловіком у нас був різний, як я вже і говорила, мої гроші — гроші сім’ї, його гроші — його, іноді давав гроші дітям. Тому якось контролювати чи дорікати мені на рахунок грошей чоловік не мав права!
Раніше я не помічала за чоловіком маніпуляцій чи щось подібного, проте скоро все змінилось. Він почав контролювати кожний мій рух, куди я йду, куди витрачаю свої, СВОЇ гроші. Мене це дуже дратувало. Я розумію, якби я витрачала його гроші, і залежала від нього, але ж ні, я намагалась бути самостійною, я не хотіла, аби моє життя було схожим на мамине.
Моя сестра також одружена, проте вона не працює. Але її чоловік ніколи їй не дорікає за гроші. А мій завжди — хоч я в нього не беру ані копійки!
Нещодавно у нас сталась серйозна сварка. Я давно підшукувала дітям табір для відпочинку, вони давно мріяли про таке, але чоловік ніколи не давав на нього грошей, тому я, заробивши достатню кількість грошей, вирішила купити їм ці путівки. Коли про це дізнався чоловік, він був дуже лютий. Спочатку він кричав, що я дарма витрачаю грошей, і що з цього табору не має ніякого толку, потім сказав, що я взагалі його не слухаю. Діти були дуже засмучені, чоловік не дав їм поїхати до табору, а здав путівки назад. Дітей відправив до бабусі у село, і що їм там робити ціле літо? Але за його словами — так дешевше і вигідніше. Я тоді не розмовляла з чоловіком майже місяць.
Але чому я повинна його слухати? Хіба я його дитина, чи можливо утриманка? Ні, я такого відношення не потерплю.
Моя подруга — психолог, і саме вона відкрила мені очі на мою проблему. Як виявилось, мій чоловік — аб’ю3ер, тобто той, який чинить псих0л0гічне насильств0 і різні маніпуляції. В таких стосунках партнери поділяються на жертву і домінанта. Але жертвою я бути не хотіла, тому так сильно пручалась, що і призводить до наших сварок.
Мені вже трохи набридає така поведінка з боку чоловіка. Я запропоную йому піти до психолога, аби розв’язувати наші проблеми. Якщо він не захоче йти, тоді я подам на розлучення. Адже більше такого приниження я не збираюсь терпіти. Від таких стосунків страждаю не тільки я, але й діти.
А чи має місце аб’ю3 у ваших стосунках? Як ви ставитесь до такого?
