Додому з рейсу я повернувся у п’ятницю і мало не впав у коридорі, перечепившись за сумки та баули. Питань, чиї це речі, не виникало. Щоразу як я їду з дому, до дружини приїжджає її мати. І привозить не лише консервацію, а й купу непотрібних нам речей. Не знаю, де вона їх видобуває, але підозрюю, що скуповує у секондах одяг на вагу.
Теща живе у приміському селі. Має господарство, город. Багато консервує. Проте з нами ділиться не свіжими закрутками, а тими, що залишилися з попередніх років.
Ми ж з дружиною та дітьми живемо міським життям. Я працюю далекобійником, дружина – медсестрою. Заробляємо не мільйони, проте на життя вистачає. І на відпочинок їздимо, і двох своїх доньок забезпечуємо не гірше за інших.
Теща ж вважає, що гроші треба економити, відкладати на чорний день. Мовляв, навіщо витрачати сотні на модні обновки, якщо можна за копійки накупити одягу в секонді. Або навіщо купувати фрукти-овочі на базарі, якщо можна доїсти її консервацію. От і тягне це все до нас.
Я намагався їй тактовно пояснити, що ми не потребуємо такої її допомоги. Проте вона й чути нічого не бажає. Ображається, обурюється, називає мене марнотратом.
Ще й до онучок своїх чіпляється, щоб приміряли та ходили в тому, що вона їм приносить.
Дівчатка ж уже навіть не намагаються приховати свого невдоволення. Адже їх зовсім не цікавлять старі, виношені речі, які вже давно вийшли з моди. Бабця ж і тут ображається та свариться. Нарікає, що ми з дружиною ростимо невдячних, невихованих грубіянок, які не шанують бабусю та не цінують її старання.
Дружина, щоб не ображати маму, спершу приймала той мотлох, ще й дякувала. А потім ми разом відносили його до пункту прийому вторсировини або до притулку для бездомних тварин — там завжди потребують підстилок та ганчірок. Консервацію віддавала безхатькам або й просто викидала, якщо та була вже зіпсована.
Однак теща якось довідалась про це. Був величезний скандал. Нам довелось вислуховувати нотації про те, як вона невтомно працювала, щоб виростити доньку (мою дружину), як з ранку до ночі вона зараз тяжко робить на городі, щоб погріб не був пустим, і як ми, невдячні, не цінуємо її праці. Поїхала вона тоді від нас в сльозах. Дружина дуже переживала, хвилювалася за неї, а наступного дня поїхала миритися.
І все почалося знову: стара консервація під уже заіржавілими кришками, одяг, що вже навіть в секонд-хенді продається на вагу, інший непотріб, який вона звідкись стягує.
Як пояснити тещі, що так робити не варто? Адже мене ображає ще й те, що вона вважає, ніби я не здатний забезпечити родину. І як при всьому цьому зберегти нормальні родинні стосунки?
