Марія була вагітна, однак, ніякі обставини не змусили б її позбавитись дитини. Вона була у розпачі та не розуміла, що відбувається.
Народившись у селі, Марія не була схожою на своїх однолітків, вона була вихованою, розумною і здібною. Ще з дитинства вона знала, що після школи, вступить в університет та переїде жити до міста.
Як це часто буває, вся молодь яка покидає село, рідко повертається додому. Тому, жителі, в основному, люди похилого віку.
Марія зі своїм хлопцем, який також був її односельцем, успішно закінчили університет. Вони працювали в магазині гардин, вона була адміністратором, він торговим агентом. Жили разом, в гуртожитку, після закінчення навчання, разом орендували квартиру. Згодом дівчина завагітніла, пара планувала грандіозне весілля, однак сталась трагедія. ЇЇ майбутній чоловік та батько ненародженої дитини – загинув в автокатастрофі. Вона розуміла, що важко буде їй самій в великому місті. Вона вирішила повернутись в село до мами.
Дівчина вирішила зробити сюрприз батькам. Однак, такої реакції не очікувала. ЇЇ буквально виставили за поріг.
“Ми все життя жили для тебе, школа, університет. Ти ні в чому собі не відмовляла коли жила в місті, ти не маєш права проситись назад!” – почула Марія від рідної матері.
Їй не було вибору, і вона знову вирішила поїхати туди, де все нагадувало про її університетські роки та незабутні прогулянки з хлопцем. Вона зовсім не про це мріяла, і з розпачем в грудях зробила вибір, про який, мабуть, жалітиме все життя. Дівчина вирішила позбавитись від дитини. Чудово розуміла, що матір-одиначку, ніхто не прийме, та й говоритимуть, що батька немає, значить, дитину нагуляла.
Вона покинула батьківський дім, тепер назавжди. Коли йшла на автобусну зупинку, по дорозі її зустріла подруга, яка запропонувала підвезти. Дівчата разом рушили у місто, по дорозі Марія все розповіла своїй знайомій. Про ті чудові часи в університеті, про спільні плани з Олегом, про їхню чисту і взаємну любов, про дитину. І про те, як все різко змінилось, і життя перевернулось з ніг на голову.
Подруга Марії була подарунком долі, яка відкрила їй очі, та переконала змінити свої плани, і почати думати в іншому напрямку. Вона розповіла про те, як важко їй буде змиритись з останньою згадкою про її коханого. Що дитина, ні в чому не винна, і вона дасть їй сили рухатись далі. Однак, Марія, наполегливо стверджувала, що їй ніхто не повірить, що дитина Олега. І тут Тетяна (подруга), згадала про свекруху, вона запитала чи та не спілкувалась з нею. На що, дівчина відповіла:
“В неї горе, я не хочу її обтяжувати своїми проблемами, мені ні до чого це”.
Тетяна, різко натиснула на гальмо, та змінила напрямок руху автомобіля. Вони вдвох попрямували до будинку Антоніни Петрівни, матері Олега. Подруга змусила розповісти все свекрусі. Коли жінка почула цю розповідь, її серце оголилось і заболіло ще дужче, вона була невимовно схвильована і розпач розривав її легені. Вона сильно ридала закривши обличчя руками.
“Марійко, ти для мене як свіжий ковток повітря, я вже не надіялась на хороші новини. Моє горе поїдало мене, спочатку чоловік потім син. Я дякую тобі за те, що виношуєш мого внука, останній дар, який мені залишив Олег. Ми з тобою подолаємо всі труднощі, будемо разом виховувати малечу. Коли дитя підросте, вирішиш як тобі краще, захочеш залишишся тут зі мною у своєму новому домі, або ж поїдеш туди, де живуть спогади про ваші з Олегом побачення”.
Життя непередбачуване, буває так, що свекруха прийме невістку за рідну дитину, в той час, як справжня матір не впустить і на поріг батьківського дому.
