Коли мені було 14 років, мої батьки почали дуже сильно сваритися кожного дня. Бився посуд, викидалися речі на вулицю. Мені ставало страшно, але я не втручалася. Після криків тато завжди йшов з дому і приходив пізно вночі. Неодноразово приходила подружка мами, щоб заспокоїти та підтримати. Але ніхто нічого мені не пояснював.
Через 2 місяці такого життя тато пішов ввечері з дому та більше не повернувся. Мама пояснила, що вони розлучаються, більше не люблять одне одного і взагалі, що тата в мене тепер немає. Так і сталось: я його не бачила 16 років.
Батьки, Христя та Степан, одружилися молодими, жили щасливо. Тато вчився в університеті, мама закінчила лише школу. Покохали вони одне одного ще в школі. Степан був ученим, тож добре заробляв. Він працював редактором в місцевій газеті. Потім отримав підвищення та очолював редакторський відділ. За ті гроші, що отримував, побудував гарний дім, завів з дружиною велике господарство. Майже все вдома робив своїми руками: був дуже працьовитий, винахідливий. Навіть іграшки мені виготовляв сам. Вони були моїми улюбленими.
Згодом все більше непорозумінь з’являлося в подружньому житті. Молоде кохання згасло, а працювати над відносинами двоє дорослих людей не вміли. Тому в нашому домі були частими сварки за найменші дрібниці. Мати часто плакала. Все це мене дуже засмучувало.
Все частіше розгорталися скандали. Батько кожного разу йшов з дому, допоки одного разу не повернувся. Сказав Христі, що знайшов ту, яка його розуміє, любить, не вказує на недоліки. Матір моя довго не могла себе взяти в руки. Готувала зі сльозами, прала та поралась по господарству увесь час засмучена. Нам було дуже скрутно жити, адже мама не мала освіти, її на роботу ніхто не хотів брати. Жили тільки з того, що росло дома та з того, що могли продати. Я також збувала знайомим свої речі. Найдорожчі мені батькові іграшки зберегла тільки.
Так і прожили з мамою, поки я не пішла вчитись в інститут та не влаштувалась працювати редактором в газету. Тоді стало легше. Згодом одружилась, вже були свої діти. Ми всі разом жили з моєю мамою в будинку, який збудував батько.
Та одного дня з’явився чоловік на порозі. Він був стомлений, худий, мішки під очима, попросив присісти, дала йому стакан води. Тільки тоді він сказав, хто він такий. Як я могла не впізнати свого батька! Я була дуже зла на нього за всі ті роки, коли він не спілкувався зі мною, але не могла лишити його в такому стані на порозі. Постелила йому в спальні, викликала лікаря.
Поки він лікувався, його доглядала. Принесла показати іграшки, які він мені зробив, – і ми розплакалися. Я розповідала про своє життя. Він дуже гордився, що я теж працюю редактором. Ділився секретами професії. Між нами ніби не було тих 16 років.
За тиждень батько помер. Він приїхав попрощатися. Свої останні сили він витратив на те, щоб вибачитись переді мною та сказати, що дуже любить.
