Скільки я пам’ятаю — моє дитинство було жаxлuвuм. Батьки 3нyщалuсь з мене, завжди кричали та луnцювали. Я ніколи не знала батьківської доброти та тепла, я завжди почувала себе беззахисною, я дуже ображалась, адже не розуміла, чого батьки так до мене ставились.
Коли мені було 16 років, батько пішов від матері, і я залишилась з нею. Якщо до цього часу, я думала, що гірше не може статись, я глибоко помилялась. Мама почала вживати алкоголь, і моє життя перетворилось на пекло. Я не могла терпіти це, тому вирішила втекти з дому.
Я втекла в інше місто, мені було дуже важко перший час. Так, як я була ще неповнолітня, майже ніхто не хотів брати мене на роботу, та все ж якісь підробітки я знаходила. Потім я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Йому тоді було 29 років, він був значно старший за мене. Я вдячна своєму чоловікові за те, що він піклується про мене.
Зараз ми виховуємо маленького Андрійка, але нещодавно трапилась жахлива подія — Андрійка забрали в лікарню, в нього алергія на арахіс, а бабуся, яка не знала про його алергію, вгостила синочка, коли я цього не бачила.
В лікарні мене впізнав лікар, як виявилось, це був брат мого батька, і він вирішив розповісти правду мого дитинства.
Виявляється, в мене був братик, і коли мені було п’ять років я нагодувала його горішками, але я не знала, що для нього — це жахливий алерген. Швидка не встигла приїхати, і мій братик помер, задихаючись. Я цього зовсім не пам’ятала…
Тоді й почались знущання і побої, батьки не могли мені цього пробачити. Але я ж була зовсім маленька, чому вони вирішили, що це моя помилка?
Я була шокована від цієї розповіді, але все ж вирішила зустрітись зі своєю мамою.
Коли Андрійко одужав, ми разом вирішили навідати його бабусю. Мама була не рада нас бачити, вона навіть не хотіла вислухати мене. Ми з Андрійком пішли, а я не розуміла, як рідна мати може ненавидіти свою дитину…
