Потяги відправлялись, на вокзалі вже не було людно. Лише на лавці, в кінці алеї, нічого не змінювалось. Там сидів літній чоловік, одітий в сіре лахміття. Згорблений додолу, він був виснажений і щуплий. З ним була торба, в якій лежала скибка черствого хліба. Чоловік тримав у своїй худорлявій руці натільний мідний хрест на вицвілій нитці, який він беріг до кінця своїх днів. Це був його останній скарб.
На вулиці стемніло, пасажири зайшли в приміщення вокзалу, щоб переночувати. Вони боялись чоловіка, і ховали від нього свої речі. Він, навіть, не звертав на них уваги. Ніч була довгою. Сон був коротким і тривожним, що змушував прокидатись від внутрішніх переживань. Його вуста, пошепки просили Божої допомоги. Для нього була зайвою допомога від чужих людей. Незнайомий юнак, час від часу звертав увагу на літнього чоловіка, який викликав у нього жалість. А він так і просидів цілу ніч. Стомлене від голоду тіло і незручна лавка, – не стали перепоною прожити ще один день.
Тим часом до дідуся підбіг маленький хлопчик, а за ним йшов молодий мужчина. Дитина голосно сміялась до літнього чоловіка і щось радісно розповідала. Це був перший раз за довгий час, коли його погляд зустрівся з дитячими очима, і він щиро посміхнувся до хлопчика. Його обличчя стало веселішим, а худорляві пальці огорнули густу шевелюру дитини.Раптом хлопчик підбіг до молодого батька, який протягнув йому печиво, і той в свою чергу заговорив з чоловіком:
– На кого чекаєш, батьку?
– Не має на кого, синку, – його очі заблищали, і по щоці покотилась сльоза.
– Чим я можу допомогти? Ви голодні? Ось, візьміть печиво!
Дідусь вже декілька діб нічого не їв.
– Спасибі, сину!
Чоловік з апетитом їв печиво, та ледве стримував сльози від розпачу. Однак, не лишилось більше сил, і він прошепотів:
– Нехай, Бог, тобі все пробачить, дитино.. Я дуже тебе люблю! Привіз! Лишив, покинув!
Дідусь був, наче, на роздоріжжі. Горе і розпач розривали йому серце. Молодий батько, велів сину триматись літнього чоловіка і похабцем кинувся до каси.- Дозвольте! Люди добрі! Дайте пройти! Потяг..потяг відправляється, потрібні квитки, для мене, для мого сина, і для батька. Я.. я знайшов собі батька!
Троє людей підходили до потяга, батько, син та внук. Їхній радості не було меж. Посмішки пасажирів та випадкових перехожих проводжали їх додому. Що ж, випадковості рапляються.. Двоє незнайомців, дві різні долі, – стали одним цілим.
Моя мама бачила це доленосне возз’єднання, однак, не кожен вірить в такі історії. Тому, правильний час і правильне місце, – можуть кардинально змінити наші життя.
