Моя донька Марія уже два роки, як розлучена. Та в мене чудові стосунки із зятем. Ми спілкуємося і при першій потребі звертаюся до нього і він завжди допоможе. А Марії я сказала, що зять у мене був, є і буде лише Петро. Інших я признавати не буду.
Розлучення тривало довго, бо діти не могли поділити нажите у шлюбі майно. Ще рік до розлучення почалися щоденні сварки та скандали. Останньою краплею було, те що мого зятя підвищили на роботі та перевели у сусіднє місто, вдома він бував рідко, а дочка переїжджати не хотіла. От і вирішили, що найкращим розв’язанням цієї проблеми – розлучення.
Як згодом з’ясувалося, що у них двох були стосунки на стороні. Зять зустрічався із якоюсь дамою з роботи, а дочка зійшлася зі своїм першим коханням – одногрупником Юрою. Петро переїхав у сусіднє місто і там проживає із новою коханою, але часто буває у нас.
Я захищала довгий час зятя, бо людина він дуже хороша. Якби Марія, хоч трішки доклала зусиль до збереження сім’ї та їх стосунків, то такого б не трапилося і вони надалі були разом. Та що поробиш?
Це життя і буває усяке!
Моя Марія нещодавно офіційно зареєструвала свої стосунки із Юрою. Я звісно була проти і навіть з ним не спілкувалася. Та донька повідомила мені чудову новину, що вони чекають первістка і я нарешті стану бабусею. Моє серце одразу зм’якло і я запросила їх о себе у гості. Поспілкувавшись трохи я зрозуміла, що молодята щасливі. Можливо, я і погарячкувала одразу стосовно нового зятя, бо нічого поганого він мені не зробив, а навіть навпаки допоміг змінити статус «бабуся» – як гордо звучить!
Через дев’ять місяців на світ з’явилася моя внучка – Яночка. Марія із Юрою найщасливіші на всьому світі батьки, від донечки не відходять.
Я часто їх навідую і допомагаю із внучкою. Часто її привозять до мене, коли мають власні справи, та я цьому лише тішуся.
Мучить мене совість, що я одразу з такою неприязню поставилась до Юри, адже він любить мою дочку і жити не може без Яночки.
Кожній людині властиво помилятися. Усі ми думаємо, що знаємо як правильно вчинити, що сказати. Часто радимо іншим як буде краще для них. Та ніколи не задумаємось над тим, що не знаємо всіх нюансів їх життя. Зі сторони завжди легше радити чи критикувати, але коли опиняємося на місці інших, то важко приймаємо відповідальні рішення і тоді вже не хочемо нікому ні про що радити. Тому вчімося на власних помилках і не лізьмо у душі інших зі своїми порадами.
