З чоловіком ми одружені вже десять років. Познайомились ще в інституті, мене тоді захопила його вперт1сть та упевненість в навчанні. Ми удвох були відмінниками та весь час к0нкурували, я бачила в ньому лише свого суперниkа і не більше, але на одній з вечірок я глянула на нього іншими очима і закохалась…
Саша був моїм першим коханням. Я сподіваюсь у нього також була першою…Разом закінчили університет та влаштувались на роботу. Саші допомогли влаштуватися батьки, я ж всього досягла без чиєїсь допомоги. Зустрічалися ми тоді десь рік, і після такого тривалого часу Саша все ж наважився зробити мені пропозицію. Як досі пам’ятаю, яку каблучку він купив. Вона була зі срібла, і виглядала дуже жахливо…Спочатку мені взагалі здалося, що Саша поцупив її десь, але чоловік запевнив, що каблучку він купив сам, просто йому не вистачило коштів на нормальну. Якби ж я тоді знала, що це був перший “дзвіночок”, то певно б і відмовилась від його пропозиції.
Коли ми зустрічались, я не помічала, що Сашко — справжній скнара. Мені тоді напевно було зовсім не до того…Я була дуже юною, в голові в мене була лише кар’єра та пошук нормальної роботи, а від Саші я нічого не потребувала — лише його любов та повагу до себе.
Але ж романтика — це дуже важлива річ у стосунках молодої пари. Вона ж тоді пройшла повз нас…Коли я чекала на свого первістка то аж тоді помітила, чого мені не вистачає…
Саша ніколи не дарував мені квітів, не водив у ресторан, не купував подарунків. Я була романтиком у стосунках…Думала, що навчу чоловіка, як доглядати за своєю дружиною, проте нічого не вийшло…
Жили ми у моїй квартирі, яка дісталась мені від батька. Свекруха і свекор були доволі забезпечені, проте нам ніколи не допомагали…Свою заробітну плату я витрачала на побут, їжу та одяг для себе. Саша ж відкладав кошти нам на новий будинок, про який ми так мріяли…
Я розуміла, що потрібно почекати та потерпіти, і скоро у нас усе буде добре, і романтика, і подорожі — усе, про що ми так давно мріяли…Але роки проходили, наша донька пішла уже в перший клас, а ми продовжували жити в моїй однокімнатці й заощаджувати на всьому. Ми ніде не бували, нікуди не їздили відпочивати, життя просто проходило повз…
Чоловік працював зранку до ночі, але де він дівав гроші — мені не відомо. Я не хотіла, щоб він думав, що його дружина така егоїстка, і думає лише про себе…Тому мовчала…Цілих десять років мовчала…
Дивилась на своїх одногрупниць : всі давно мали своє житло, машину, кожного літа їздили кудись відпочивати. А я все жила мріями про краще життя. Якось вирішила поговорити з Сашею про те, як будемо жити далі, бо я так більше не могла.
Розмову з Сашею почала зі скарг на своє життя…Терпець мій урвався, я бачила, як живуть інші родини, і просто їм заздрила…Мені хотілося, щоб наша родина також була такою щасливою, а не постійно жила в злиднях, хоча гроші ми мали…
Як виявилося, гроші, які десять років відкладав чоловік — просто не існували…Кожного разу як він отримував заробітну плату він йшов у покер та все розтринькував…Тепер у мене нова проблемна — чоловік, в якого така сильна залежність…Не знаю, чи вдасться мені вилізти з цієї халепи, чи краще взагалі розірвати із ним стосунки. Всі ці роки він мене обманював…А ви як думаєте, варто покинути чоловіка?
