Мій син взяв мене до себе в трикімнатну квартиру жити після того, як я погодилася продати свій будинок в селі. Олег довго збирав гроші на власне житло в місті, але дуже не хотів брати кредит. Тож одного дня спитав у мене, чи не хочу жити в новій квартирі, а стару хату продати. Я подумала, що буде непогано та ще й сину допоможу. Погодилася, і ми вже скоро жили вдвох майже в центрі міста.
Через рік Олежа одружився і привів свою дружину, звичайно ж, до себе додому. Він навіть не поставив перед фактом, а спершу порадився зі мною. Я була тільки рада, що нарешті в мого хлопчика буде своя сім’я.
Ми з невісткою ніби подружились, оскільки намагались не втручатися у справи одна одної та поважати особистий простір. Вона ставилася з належною повагою, завжди посміхалася і була доброю. Мені дівчина подобалась, оскільки була розумною, гарною, хазяйновитою й робила щасливим мого сина.
Через півтора року в них з’явилася доня. Місця стало трошки менше, але добре, що кімнати три: в одній чоловік з дружиною, в другій – дитина, в третій – стара мати.
Я допомагала няньчити малу Оленку, коли обоє були на роботі. Встигала ще й готувати їсти та прибирати, щоб Зорина більше часу проводила зі своєю донею, а не справлялася з домашніми справами. Вона дуже вдячна завжди була, дарувала подарунки та водила до театру. Здавалося, все було дуже добре й так буде завжди. Ми жили так довго.
Через 4 роки дружина народила ще синочка. Радості в нашій сім’ї не було меж. Але місця стало ще менше: пелюшки, нове ліжечко, колиска та всі дитячі речі займали багато місця. Я й надалі допомагала по хаті, але вже часто відчувала, що невістка незадоволена. Жалілась, що я кладу речі не так, як вона хоче. Здавалося, що я заважаю їй, ходжу під ногами та ще й дуже повільна.
Якось я поїхала до сестри на декілька днів погостювати, а коли повернулася, то не знайшла своїх речей. А коли спитала, куди поділись, то Зорина сповістила, що лежатимуть вони тепер на верхніх полицях у шафі. Я попросила спустити їх донизу, оскільки я вже стара і боюсь ставати на стільчик: можу впасти й легко зламати собі щось. Жінка ж була категорично проти. Пояснила тим, що не вистачало місця для дитячого одягу, їй не зручно з немовлям тягтись до верхніх полиць. Ми посварилися.
Я поскаржилася синові. Він уважно вислухав і сказав, що поговорить з дружиною. Через декілька днів ми сиділи за столом усі разом, вечеряли. Я спитала, чи можна повернути назад свої речі, але отримала шокуючу відповідь. Олег та Зорина вирішили вигнати мене, винайнявши мені окрему кімнату в якоїсь знайомої на іншій стороні міста.
