Я ніколи не виходила заміж. Обидва сини від різних чоловіків. Я зустрічалась з ними, вагітніла і розривала стосунки. Всі мої відносини були невдалими через відсутність спільної мови. Здається, постійно не щастило. Мене вражав страх, що дитина буде свідком сварок і розлучення, тож якось прийшло рішення, що просто народжу діток тільки для себе.
Мала хорошу роботу, тому я могла дозволити собі бути мати-одиначкою. Після недовгого декрету найняла няньку. Так і жила півтора року, насолоджуючись життям. І сталась гарна подія: мене підвищили. Нова посада більш високооплачувана та вимагала менше часу та зусиль. То я і подумала, що треба ще й другу дитинку народити, щоб їм тоді двом не було самотньо у цьому великому світі.
Так у мене і є двоє синів. Я виховувала їх сама. На мою думку, поганими дітки не бувають просто так. Це вина батьків: не дали достатньо любові, не підтримували, не давали робити своїх помилок. Я ж намагалась бути найкращою мамою, щоб вони стали достойними людьми, коли виростуть.
Росли Ілля та Ромчик розумними, енергійними та чуйними. Завжди питали, чи не треба допомога, займались хатніми справами разом зі мною. Навіть вчителі у школі хвалили їх, що вони надзвичайно виховані та виявляють доброту та турботу до всіх. Хіба ж не щастя чути таке для матері?
Коли хлопці пішли навчатись, я звільнила їх від більшості домашніх обов’язків, аби краще приділяли час навчанню. Вони дякували й насправді вчились. Закінчили навчання з червоними дипломами, але за 6 років з ними щось трапилось.
Після університету прийшла пора йти на роботу та знову допомагати, однак ні Ілля, ні Рома не поспішали йти працювати. Просили гроші на різну всячину, проте позамітати дома не хотіли. Рома навіть був сказав «не чоловіча це робота». Я намагалась з ними говорити, потім почала частіше робити зауваження, а з часом сварки в нашому домі були дуже часто.
Вже скоро обоє одружились і майже зовсім зникли з мого життя. Рідко дзвонять, ще рідше приїжджають. Хлопці вже не питають, чи треба щось зробити. Інколи буває, що ще й претензії висловлюють, що я щось не так роблю. Частенько просять не втручатися і звинувачують мене у своїх сімейних сварках. Не маю поняття, як я встигаю принести їм стільки шкоди, якщо ми мало спілкуємося.
Мені здається, велика доля вини в тому, що в нас синами зараз такі поганючі відносини, невісток моїх. Ми одне одному одразу не сподобалось. Та що ж тепер поробиш, виростила хлопців для чужої сім’ї.
