Я З ДИТИНСТВА ЖИВ З ДІДУСЕМ ТА БАБУСЕЮ У КВАРТИРІ В ЦЕНТРІ МІСТА. МОЇ БАТЬКИ ЗАГNНУЛИ В АВТ0КАТАСТР0ФІ. КОЛИ НЕ СТАЛО БАБУСІ, ДІД ПОЧАВ ЖИТИ З НОВОЮ ЖІНКОЮ, НАДЕЮ. ВОНИ ВІДНОСИНИ СВОЇ НЕ ЗАРЕЄСТРУВАЛИ, А МЕНЕ ВИГНАЛИ ДО ТІТКИ. КОЛИ П0МЕР І ДІДУСЬ, НАДЯ СКАЗАЛА, ЩО ТО ЇЇ КВАРТИРА

Я лишився без батьків, коли мені було 6 років. Мене забрали до себе дідусь і бабуся. Вони водили мене до школи, одягали, годували, купували іграшки, лікували, коли хворів. Я був щасливий в їхньому домі. Вони стали справжніми батьками. Не кричали на мене ніколи та не сварились між собою.

Коли мені виповнилось 16 років, померла бабуся у віці 59 років. Це було справжнє горе для нас із дідусем. Нам було дуже тяжко, але ми мали відпустити цей біль та жити далі. Через рік дідусь почав шукати їй заміну, щоб не бути самотнім, адже знав, що я скоро закінчу школу та поїду вчитись в місто, буду жити там в гуртожитку.

Дідусь знайомив мене не з одною жінкою, але ні з одною я не знайшов спільної мови. Я вважав, що він зраджує свою дружину. Як він міг?! Я був дуже засмучений. Я закривався в кімнаті та плакав ночами. Ми все менше говорили з дідусем.

Якось дідусь привів додому Надю, познайомив мене. Ця жінка хоча б мені сподобалась: здавалась доброю, не грала роль турботливої бабусі. Як виявилося, це була всього лише гра. Вона хотіла сподобатися і таким чином втертися дідусю в довіру, адже йому важливо, щоб мені було комфортно жити в одному будинку з чужою людиною. Я дуже вдячний йому за це. Але Надя виявилася брехухою.

Згодом вона почала підставляти мене. Робила все, щоб виходити з будь-яких ситуацій чистою. За її версією я або щось розіб’ю, поламаю. Тоді я вперше сильно сварився з дідусем. Він вірив Наді, а не мені. Як було дуже боляче від цього, адже він був як батько, мене він знає довше та я завжди був слухняним. То чому він не вірив?

Надя постійно докоряла дідуся тим, що я живу з ними. Казала, що я заважаю їхньому щастю. Вона вважала, що я вже маю йти на роботу, а не сидіти в них на шиї. Через деякий час дідусь вибачився, але попросив переїхати до моєї тітки. Я звикав до нового: друзі, школа, сім’я. Я страждав, що він обрав не мене. Тітка мене прийняла як рідного, але я жив там не довго.

Через рік я вступив до університету, переселився до гуртожитку. Сам турбувався про себе, знайшовши роботу. З дідусем я майже не спілкувався. Тітка допомагала, висилаючи домашні продукти та консервацію. Я незмірно їй вдячний за це.

Коли я одружився і народилися дітки, дідусь почав нас навіщати. Приносив дітям гостинці. Але ми з ним так і не помирились. Дякувати Богу, хоча б Надя не з’являлась в моєму житті.

Незабаром дідусь захворів. Жінка відмовилась доглядати за ним. Переїхала до своєї доньки, але не забирала всіх своїх речей з квартири. Ми з дідусем це не обговорювали. Я боявся, що він помре, тому простив йому і ми помирились.

Мої побоювання справдились – за місяць квартира лишилась пуста. Увесь цей час Наді не було ні чути, ні видно. Навіть на похорон не прийшла. А через тиждень заявила, що буде жити у квартирі. Я був шокований. Пів квартири належали бабусі, ще половина – дідусю. Бабуся ще при житті подарувала мені свою частку. Надя ж навіть не була розписана з моїм дідом.

Я попросив її забрати свої речі з квартири, оформив житло на своє ім’я і забув про неї. Деякі мої родичі засуджували мене за цей вчинок. Але мені було все одно. Ця жінка точно не заслужила, щоб я гарно ставився до неї.

Оцініть статтю
Я З ДИТИНСТВА ЖИВ З ДІДУСЕМ ТА БАБУСЕЮ У КВАРТИРІ В ЦЕНТРІ МІСТА. МОЇ БАТЬКИ ЗАГNНУЛИ В АВТ0КАТАСТР0ФІ. КОЛИ НЕ СТАЛО БАБУСІ, ДІД ПОЧАВ ЖИТИ З НОВОЮ ЖІНКОЮ, НАДЕЮ. ВОНИ ВІДНОСИНИ СВОЇ НЕ ЗАРЕЄСТРУВАЛИ, А МЕНЕ ВИГНАЛИ ДО ТІТКИ. КОЛИ П0МЕР І ДІДУСЬ, НАДЯ СКАЗАЛА, ЩО ТО ЇЇ КВАРТИРА