Одружені з чоловіком вже десятий рік, через два місяці мали б святкувати перший ювілей подружнього життя, але святкування так і не відбулось...
Через півроку невдалих спроб завести дитину вирішили звернутись до лікаря та пройти повне обстеження. Виявилось, що я не можу завагітніти через вродженну патологію. Тоді мене дуже підтримав чоловік та молодша сестра.
Я занурилась з головою у роботу і через два роки я “виросла” до голови відділу у компанії. Відповідно виріс рівень життя, почали багато подорожувати з чоловіком, придбали нову дорогу машину і ніби життя було щасливим і всі минулі проблеми були позаду, а попереду тепер лише щастя. Але в глибині душі я все одно вірила, що колись чоловік все-таки погодиться на сурогатне материнство чи всиновлення дитини, бо ж хотіла комусь дарувати свою турботу та материнську любов…
Напередодні річниці чоловік попросив мої документи взяти на пару годин під приводом, що готує сюрприз. Я сподівалась на романтичну подорож до Парижу, про яку так сильно мріяла і вже подумки збирала валізи.
В день річниці зранку на роботі стало дуже погано, втратила свідомість і налякані співробітники викликали швидку, де від новини, яку я дізналась, ладна була втратити свідомість ще раз. 4 тиждень вагітності! На радощах зірвалась з кабінету лікаря і летіла додому на крилах кохання до чоловіка, та там на мене вже чекав його сюрприз.
Він переоформив через знайомого нотаріуса мою квартиру на себе, де збирався жити з моєю молодшою сестрою, яка чекає від нього дитину. Те, що угода недійсна я довела у суді, колишнього посадили, сестра мене ненавидить, бо я зруйнувала її стосунки (і смішно, і грішно), а я готуюсь до весілля зі своїм адвокатом, який допоміг відновити справедливість.
Так я втратила двох найдорожчих у житті людей, але знайшла справжнє кохання!