Для мене насичене життя закінчилося 5 років тому, коли я став вдівцем.
Після смеpmі дружини життя зовсім змінилося. Воно перетворилося лише на очікування онуків та сімейних свят, аби побачити рідних.
Ми з моєю Ларочкою жили душа в душу 40 років та її хвороба нас розлучила… За роки спільного життя Лара подрувала мені двох синів. Вони уже дорослі, мають родини. Один син живе в іншому місті і ми бачимося дуже рідко, другий постійно в роботі. Єдина радість для мене – це няньчити Оленку та Сергійку – моїх онучків.
Тільки бачимося ми рідко.
Дітям шкода, що я не живу власним життям, радять мені знайти друзів серед однолітків. Я розумію, вони частіше до мене не можуть навідуватися, тому їм хочеться аби я якось відволікався від самотності.
Та мені вже не хочеться заводити знайомства. Всі друзі моєї молодості пороз’їжджалися, багатьох вже немає в живих… Зі старими друзями я може й спілкувався, а ось нових шукати не хочеться. Бо вже і життя немає…
Я думаю про онуків та дітей. Хочу залишити теплі спогади про себе і присвятити ці останні роки їм.